Степан Рудницький Історичний розвиток та структура географічної науки

Визначено, як змінювалось розуміння предмету і завдань географії від давніх часів до сьогодення. Встановлено особливості розвитку цієї науки на різних етапах, її структуру та взаємозв’язки з іншими природничими науками.

Stepan Rudnytskyy. Historical development and structure of geography

The changes inf understanding of the subject and tasks of geography from the ancient ages up to nowadays are shown. The peculiarities of the discipline development on different stages, it’s structure and connections with other sciences is analysed.

Протягом віків в розвитку географії панували серед учених дуже ріжні поняття щодо єства і завдань географії. У старинних Греків назвою географії (гео — Земля, графо — пишу) означувано спершу науку, яка учить чертати географічні карти, отже, щось гейби нашу теперішню картографію. До сеї науки належали: вид і величина землї, роздїл суші і моря, взаїмне положення суши й важнїйших їх місць зглядом себе і т.д. Зразу мала географія ті всї річи представляти на географічних образах Землї — на географічних картах. Першу таку карту спорудив Анаксімандер з Мілєта в першій половині VI віка до Христа. Поволи однак війшло в географію також описуванє Землї словами і зачались поволи творити система географії. Хотяй є самозрозуміле, що фізична географія не могла ще тодї дійти до важнїйших результатів, бо загальні природні науки ще не були достаточно розвиті, то математично-астрономічна частина нашої науки за приводом Ератостена і Птолємея дійшла до зглядно дуже великого степеня розвитку. Природа цїлої Землі взагалі і кождого краю осібно вважалась головним предметом географії вже в старинних віках, хоч була ще дуже мало розслїджена.

Однак також вже в старинних віках являєсь в географії напрям, що виростає невдовзї в дуже обширну галузь нашої науки. Головні представителї сего напряму Геродот, Страбон, Помпонїй Меля в своїх творах не мають на оцї Землї яко цілости, лиш описують по черзі ріжні краї тодїшної Вселенної. Позаяк природа країв в старинних часах не була майже зовсім розслїджена, бож природні науки доперва почали були розвиватись, тому у письмах згаданих учених старинности природа краю майже нїякої ролі не грала. Чоловік і єго дїла представляли для них головний інтерес, і під назвою географії описувались народи з їх звичаями, релігіями, державами, містами, дорогами, були отже в тїсній звязи з істориєю народів, котрих краї вони описували. Бож те, що описувалось в ріжних краях, були майже виключно лише вислєдки історико-культурного розвитку даних народів.

Так отже розвинулась в старинности дуже сильно, ба аж вибуяло, історична географія описова. І она скорим та сильним своїм розвитком приглушила зовсїм математичну і фізичну географію, що доперва начали розвиватись і розвивались пиняво, як і всї инші природні науки в старинности. Природний поступ науки географії на тім сильно потерпів, бо географія Страбона припадала більше до вкусу всякому, як строго-наукова географія в змислії Птолємея. Правда, що наукові круги пізнїйшої навіть старинности вважали географію математичну властивою географією, але в ширших кругах щораз загальнїйше входило в звичай означати назвою географії лиш історично-етнографічно-статистичний опис краю, іменно тому, що математичну географію управляли головно астрономи.

Старинні віки полишили отже яко спадщину лиш математичну географію досить розвиту, малі несистематичні початки фізичної географії і надмірно розбуяну історичну географію описову. Така спадщина була для розвитку географії не дуже корисна. Іменно описова історична географія в єї виразно практичними, майже бедекерівськими, цілями була для розвитку географії таким самим галапасом, як астрольогія для астрономії, альхемія для хемії, оккультизм для медицини і т.д. Ті науки потрафили давно увільнитись від сего балясту, навязаного їм клясичною старинностю, географія іменно ж в школї і серед ширших кругів інтелїгенциї терпить під тягаром сего балясту і до тепер.

Середні віки причинились до розвитку географії дуже мало. Загальне обниженє чисто наукових інтересів і специяльний занепад наук природних відбили ся на географії дуже некорисно. Хоч трафлялись великі люди, що висловляли часто генїальні погляди в царині географії пр. Альберт Великий і Данте, то загальний позем географічної науки понизивсь сильно. І географія Арабів не потрафила дійти до більшого самостійного розвитку і держалась головно вказаних Страбоном доріг. Впрочім арабські географічні твори середніх віків, так само як сучасні християньскі, суть повні байок і куріозних поглядів.

Відродження наук клясичних мало для географії загалом невелике значінє. Правда що середновічні байки і поняття уступили з науки і відродилась математична географія Птолємея, але і страбонівський напрям пустив нові парости та записував дуже довгі лїта читачів “космографіями”, де описувались ріжні цїкаві краї, народи, міста і т.д. анекдотично, лиш з огляду на їх часто неіснуючі а все дивовижні особливости. Остала вже географія на стариннім історично-описовім становищи і держалась невільничо клясичних традиций. Період великих географічних відкрить, що був дуже важний для розвитку відомостий про розклад суші і моря на нашїй землї, перейшов для методики науки географії зовсїм безслідно. Представителє географії виходячи все ще від понять Геродота та Страбона управляли свою псевдонауку лиш для практичних цїлий і самі їй лиш такі цїли признавали. Они ігнорували зовсїм природу країв, а наповнювали їх натомість тисячами назв та анекдот і історико-генеальогічних даних. І не дивно, що плеканє математичної географії перенеслось в цїлости до астрономів та геодетів, а фізична географія сего часу завдячує свої поступи лиш принагідним дослїдам негеографів.

Шіснайцятий вік не дав отже для методики географії нічогісенько нового, хотяй великі заморські відкриття сего століття показували здивованим очам європейських мореплавців невидані чуда природи в нововідкритих краях. Географію кинула судьба в руки гуманїстів, сліпих на все, що є поза чоловіком і єго справами. В їх руках она закостенїла в дивовижний конгльомерат, що пережив ще два слїдуючі столїтя ( XVII і XVIII) майже без змін. Поступ показавсь хиба лиш в тім, що від XVII віка відріжнювало географію “старинну” (себто опис країв і народів старинних) від географії “нової”, що описувати мала сучасні держави, міста і т.н. В другій половині XVIII віка знов показались в офіціяльній географії впливи істориозофічних поглядів Монтескіє, Вольтера, Гердера, Руссо, котрі вказували на великий вплив природи краю на єго історию. Однак тодішні географи задля браку природописного знаня тих проблємів належно розвинути і обробити.

Ще в XVII віцї була одна проба спровадити географію на добру дорогу. Підприняв єї Варен в своїй Geographia generalis 1650 р., як на той час генїально обдуманій. Він хотів впровадити в науку ширший загальний погляд і виріжнював три части географії: математичну, фізичну і географію чоловіка. Варен попробував ту і то з добрим успіхом поставити першу систему фізичної географії. Однак відгомону серед офіцияльних географів не найшов, так що загальна географія остала поза рамами тодїшньої псевдонауки.

Коли так географія, виродившись в суху історичну топографію, упадала щораз низше, инші науки природні протягом перших трьох столїть нової істориї скорим кроком пішли в перед. Астрономію Копернїк, Кеплєр, Нютон зреформували з грунту, а великі поміри полуденників в XVII і XVIII віках дали науцї докладне знанє виду і величини землї. Фізика згодом пізнала головні правила природи: сили гравитациї, елєктричности, земского магнетизму, права кольорики і оптики та винайшли термометер і барометер. Зоольогія і ботанїка дійшли до впорядкованої систематики, а геольогія і антропольогія зазначились вже при кінці XVIII віка яко молоді науки з великою будучностию. Що більше — люди образовані в природничах науках їдуть в сьвіт і начинаєсь дуже важний період — наукового відкриття Землї мандруючими природовцями. Форстер, Палляс, Соссір і инші природовніце лиш в перве розслїджують чуда природи далеких країв, але з великим здивованєм замічають, що їх рідні краї, здавна осередки культури, суть зовсїм нерозслїджені що до своєї природи. І з жаром беруться природописці до розслїджування природи своїх і чужих країв і множать ся наукові описи подорожий, збираєсь богатий материял фізично-географічний.

Хоча ті всї учені подорожники виразно понимали і представляли природу земель, котрі бачили, то прецінь кождий з них був передовсїм представителем якоїсь специальної природної науки: зоольогії чи ботаніки, чи мінеральогії і головно для своєї науки працював і збирав материялами. Доперва на склоні XVIII в початках XIX віка явивсь генїй, що вказав дорогу до правдивої географії, опертої на всестороннім а загальнім пониманю природи краю. Тим генїальним ученим був Александер Гумбольдт.

Як показують новїйші дослїди, Гумбольдт для жадної з природних наук, які управляв, не заслуживсь так дуже: анї для астрономії, анї для геольогії, зоольогії, ботаніки. Єго великанське значінє лежить в тім, що присвоївши собі головні вислїди та методи тих наук, виїхав на наукову подорож до Америки і примінив своє природописне знанє при описі земель, котрі бачив. Єго генїальний ум побачив зараз, що описуючи якийсь край треба передовсїм те описувати, що становить його найбільштревалу прикмету і характеристику — отже не народи, міста, держави і т.и., а природу краю, єго різьбу, води, клїмат, рістню та фауну. Гумбольдт робив дослїди з области геольогії, зоольогії, ботаніки і т.д., яко специяльних наук, але є головною цїлию було вхопити в один образ цїлість природи краю і місцеве розміщенє єї явищ. Розслїджував геольогічні верстви, щоб збагнути звязь геольогічного складу околицї з єї різьбою, ботанїзував, щоби розслїдити характеристичні формац