Ділова преса в Україні почалася з прайс-листів, продовжилася новинами компаній і тепер може рушити в напрямку економічних прогнозів

Існування ділової преси в Україні багатьом завжди видавалося досить парадоксальним явищем. Очевидно, що ділова преса повинна висвітлювати ділове життя, тобто процеси, покликані до життя специфікою бізнесу як суспільного та економічного явища. В Україні ж самодостатнього ділового життя не існує.

Ми практично не знайдемо тут процесів, які починалися б і закінчувалися б у межах того, що можна назвати діловим життям. Ще гірше те, що фактично будь-який, навіть незначний, процес приведе нас до держави в тій чи іншій її іпостасі. Нарешті, останнє і, мабуть, головне — досить часто бізнесмени та чиновники — це одне й те саме. Незалежного, окремого від держави бізнесу в нас не дуже багато. Мені можуть сказати, що майже скрізь бізнес, особливо великий, пов’язаний з державою. Це так, але зазвичай у цих відносинах сторони рівні або навіть бізнес виступає суб’єктом, а держава — об’єктом. В Україні не бізнес «купує» державу, а держава (чиновники) створюють і перерозподіляють бізнес.

За таких умов традиційні елементи ділового життя стають, м’яко кажучи, сумнівними. Що можна сказати, наприклад, про конкуренцію в країні, де можлива монополія на торгівлю рибою? Причому країна ця не комуністична і має досить місткий ринок. Або, приміром, наскільки можна назвати вільним ціноутворення, що дотепер регулюється різними «нормами», з одного боку, і залежить від корупційних чинників на кшталт наявності «вікна на митниці» — з іншого?

Тому якщо спробувати визначити справжню проблематику ділового життя по-українськи, то преса, що її описує, виглядала б дещо дивно. Адже їй довелося б докладно відображати родинні зв’язки найбільш значущих чиновників, публікувати прайс-листи хабарів у різних установах, а також огляди ринку хабарів у різних галузях та перспективні дослідження на цю тему. Необхідно було б відстежувати тенденції на ринках подарунків: «наші аналітики вважають, що в цьому сезоні митники віддаватимуть перевагу коньяку». Популярністю користувалася б рубрика «друзі й вороги», в якій подавалися б портрети тих або інших політико-економічних угруповань. Користь від такого читання очевидна, адже якщо ти «стоїш» від одного політика, а тут на ринку з’являється його улюблений ворог, начувайся.
На жаль, відкритість і корупція несумісні. А оскільки значна, якщо не більша, частина ділового життя є корупцією, ділова преса, здавалося б, повинна перебувати в жалюгідному становищі. Тим часом це не так — ділова преса посідає гідне, якщо не лідируюче, місце на ринку ЗМІ. У цьому й полягає парадокс, про який ішлося на початку цих нотаток.

Постає питання: що ж дає своїм читачам ділова преса? Вочевидь, насамперед головна цінність ділової преси в тому, що вона затверджує свого читача в певному статусі. Адже дрібні й середні підприємці та менеджери нижньої і середньої ланок працюють за правилами, універсальними для всього світу. Проблематика, про яку пише ділова преса в будь-якій цивілізованій країні, їм зрозуміла і цікава. Інша річ, що успіх їхнього підприємства дуже часто не залежить від правильності обраної з такими зусиллями стратегії, від самовідданості та ентузіазму персоналу і, зрештою, від того, наскільки їхній бізнес взагалі потрібен споживачеві.

Успіх на 90% визначається вмінням «домовлятися» з державою — чи то в особі чиновника, чи то в особі конкурента. Але цим, як правило, займаються інші люди, які читають ділову пресу під іншим кутом зору. До речі, на полях зауважимо, що, мабуть, не випадково провалилися численні спроби створити спеціалізовані видання «для тих, хто приймає рішення». Особливі інтереси «тих, хто приймає рішення», не мають відношення до публічної діяльності, а відтак не можуть бути висвітлені спеціальною пресою.

Таким чином, ділова преса за рахунок висвітлюваної проблематики дає своїм читачам відчуття причетності до чогось справжнього, є важливим інструментом соціалізації цих людей. Понад те, ділова преса ніби відокремлює економіку від корупції, які в реальному житті українців цілком збігаються. Навіть тим фактом, що ділові журнали і газети просто не в змозі друкувати прайс-листи хабарів, вони виховують свого читача, даючи зрозуміти, «що таке добре і що таке погано».

По суті справи, сам факт існування ділової преси в Україні є відповіддю на запитання, яке ось уже 15 років ставлять підприємці. Воно звучить приблизно так: «Хіба вони не розуміють, що ріжуть курку, яка несе золоті яйця?» Очевидно, що «вони» — це держава, а курка — бізнес. Відповідь полягає в тому, що «вони» розуміють інше — у цій країні поки що є люди, яким потрібно щось робити. Якби рушійною силою бізнесу було виключно раціональне прагнення до прибутку, Україна давно перетворилася б на пустелю. А оскільки, швидше за все, рушійною силою все ж таки є творчість, «вони» можуть бути спокійні за своє майбутнє — потік жертв ніколи не вичерпається. І наявність ділової преси є найкращим свідченням цього.
Якщо говорити про перспективи ділової преси, то, вочевидь, вони полягають в освоєнні нових інформаційних сфер. Ділова преса в Україні почалася з прайс-листів і публікацій інструкцій виконавчої влади. Згодом вона освоїла сферу «новини компаній», потім дісталася до оглядів ринків і зараз наблизилася до зрозумілого опису фінансів. Неосвоєним залишається економічний аналіз і економічний прогноз.

Я не кажу «макроекономічний», оскільки схоже, що макроекономіка як інструмент не зовсім придатна для опису того, з чим ми стикаємося в Україні. Якщо, приміром, державні видатки і видатки бюджету є не просто різними величинами, а, загалом кажучи, величинами невідомими, то макроекономіка в цій ситуації пасує.

Від початку 90-х, коли економісти зіткнулися з феноменом пострадянських країн, економічна наука зробила серйозний ривок уперед, виникли нові інструменти для аналізу. Економічна журналістика поки що використовує старі, незастосовні до нашої ситуації мови. Схоже, перспективи знаходяться саме у цій сфері.

www.kontrakty.com.ua

dlja_tikh.rar [6.19 Kb] (завантажень: 6)