Тиран не є щось дике, стихійне. Це не бур’ян у городі, що виліз випадково, позаяк його ніхто спеціально не садив. Тиран, хоч як дивно це звучить, рослина культурна, йому потрібен сприятливий грунт, догляд і натхнення.

Наведені мною документи, а також почуті й записані історії, так чи інакше пов’язані зі Сталіним, жодною мірою не претендують на висновки, навіть на нові штрихи до його портрета. Ні. Просто хотілося зрозуміти сам процес міфотворчості про Сталіна. І психологію людей, котрі, зустрічаючись із ним, залишали в своїй пам’яті лише те, гадаю, що хотіли залишити.

«Я другой такой страны не знаю...»

Правду писати було не можна. Читаєш українські газети доби Сталіна і щиро жалієш колег, котрі тоді, як і ми сьогодні, теж, певне, вірили в значимість журналістської роботи, у вагомість друкованого слова. І не їхня вина, що жили в той час...

Газета «Правда України». Травень 1938 року. Стаття київського інженера-комсомольця М.Лауфера «Величезні можливості телебачення» й інформація про перший сеанс: «Один апарат перебував у Дарниці, а інший — у центрі Києва. І на екрані було видно все, що зображали в Дарниці. Це диво могло статися тільки завдяки великому Сталіну, його цінним указівкам радянським ученим».

«Тов. Хрущов оглянув модель пам’ятника поету-революціонеру Т.Г.Шевченку роботи тов. Манізера. Тов. Хрущов схвалив проект пам’ятника в цілому та вніс деякі суттєві зміни, які доручено виконати автору проекту в найкоротші терміни. Пам’ятник повинен бути побудований у Києві, у парку ім. Воровського навпроти Державного університету до 125-річчя з дня народження великого поета-революціонера, якого так любить вождь усіх пригноблених народів товариш Сталін».

У жовтні 1938 року льотчиці Валентина Гризодубова, Марина Раскова й Поліна Осипенко виконали на літаку «Родина» безпосадочний політ із Москви в Комсомольськ-на-Амурі та присвятили його Сталіну. Сталася аварія, літак сів у тайзі. І коли льотчиць нарешті знайшли, то в усіх газетах було опубліковано телеграму Феодосії Дудник, що проживає в селі Ново-Пасівка Бердянського району Дніпропетровської області: «У радісні, щасливі хвилини, коли всю країну облетіла крилата звістка, що мою доньку — Поліну Осипенко — знайдено цілою і неушкодженою, я, мати Поліни, шлю Вам, дорогий товаришу Сталін, свою глибоку, полум’яну подяку. Я знала, що наш рідний Сталін ніколи не дасть людині пропасти».

15 грудня загинув Чкалов. Через кілька днів усі газети надрукували великий лист сім’ї Чкалова Сталіну, що закінчувався так: «Ми будемо берегти в серцях світлий образ незабутнього чоловіка, батька, сина, брата і обіцяємо Вам, рідний і улюблений Йосип Віссаріонович, чесно й непохитно працювати, щоб виправдати високе звання члена сім’ї Чкалова, котрий Вас так гаряче любив, дорогий товаришу Сталін!»

21 січня 1939 року. В усіх українських газетах розвороти, присвячені річниці з дня смерті Леніна і скрізь шапка: «Ні в кому так не втілено думку та слово Леніна, як у Сталіні. Сталін — це Ленін сьогодні. Анрі Барбюс».

Газета «Радянська Україна». 12 травня 1939 року. «Репортаж про відкриття філії музею Леніна в Києві... З хвилюванням перечитуєш рядки листа Володимира Ілліча, у якому він розпитує про здоров’я, погані домашні умови тов. Сталіна. Ось перед нами записка Ілліча до Бєлєнького від 15 листопада 1921 року, у якій він просить прискорити перехід Й.В.Сталіна до зручнішої квартири. В іншій записці до свого секретаря Ілліч просить не будити тов. Сталіна, і коли він прокинеться, попросити його до телефону. У записці від 28 грудня 1921 року Ленін просить свого секретаря нагадати, що він повинен поговорити з лікарем, що лікує тов. Сталіна, і побачитися з тов. Сталіним. «Я без нього не можу вирішити жодного питання!»
«Правда України». 10 червня 1940 року. «Великий Сталін у гостях у червонофлотців крейсера «Червона Україна»... Товариш Сталін підвівся, ласкавим поглядом обвів червонофлотців, що оточували його з усіх боків. М’яка посмішка ледь прорізала його рот. Повільно, наче в розмові віч-на-віч із близьким своїм другом, почав говорити товариш Сталін, і кожне його слово глибоко проникало в серце. Якась особлива простота була в цих мудрих словах...»

«Радянська Україна». 5 грудня. Через усю газетну шпальту великим шрифтом: «Якби не Сталін — ми від усіх відставали б! Улюблене прислів’я народів Радянської України».
«Сталінське плем’я». «За 12 годин нового 1941 року в усіх пологових будинках Києва народилося 26 дівчаток і 20 хлопчиків — нових громадян нашої великої країни — країни товариша Сталіна».

Усі українські газети від 27 січня 1941 року. 50 років Павлу Тичині. «Я вдячний тому, справи котрого безсмертні, життя без котрого немислиме, — я вдячний великому Сталіну» — із телеграми П.Тичини в ЦК КП(б)У.

20 лютого 1945 року. Всі українські газети надрукували заяву Черчілля, яку він зробив на аеродромі в Криму, залишаючи Радянський Союз після Ялтинської конференції глав трьох великих держав: «Я дякую всім вам і, залишаючи землю Росії, воскреслий Крим, очищений від гунів завдяки російській доблесті, залишаючи радянську територію, я висловлюю всім вам і особливо вашому великому вождю, найвидатнішому в світі полководцю, верховному головнокомандуючому, маршалу Сталіну сердечну та щиру вдячність».

Правда, потім Черчілль у своїх спогадах напише: «День видався холодний, похмурий, я йшов уздовж шеренги російських солдатів і бачив, як жахливо вони змерзли. Я подякував їм за службу, але про Сталіна не сказав ані слова. Всі схвальні епітети про нього написали за мене комуністичні пропагандисти».

23 лютого, у День Червоної Армії, газети вмістили поздоровлення Сталіну від іноземних державних діячів. Скільки захоплених слів на адресу Сталіна! Рузвельт, Черчілль, де Голль, Чан-Кайши, Тіто... Цікаво, вони самі писали ці телеграми? Чи...

«Правда України». 10 липня 1946 р. Вірші трактористки Марії Миронець, котра за свій поетичний дарунок одержала орден Леніна:
Цветет женщина калиной,
пышными цветами.
Наша родина гордиться
может дочерями.
Мы о Сталине слагаем
поминутно песни —
Стала жизнь
у нас привольней,
звонче и чудесней.
Сталин — в небе солнце наше,
Сталин — наш веселый свет,
И за жизнь,
что стала краше,
Шлем тебе, родной, привет!

І далі повідомлення: «Президія Спілки письменників провела зустріч колгоспниці-поетеси Марії Миронець, автора книжки «Цвіте жінка, як калина», де є чудові душевні вірші про великого Сталіна, із письменниками й поетами України. Багато добрих порад дала трудівниця колгоспних полів радянським письменникам».

А що важили для всього радянського народу сталінські праці з мовознавства! Славослів’я та священний раж «творчого» вивчення сталінських робіт, природно, торкнулися практично всіх наукових дисциплін: від історії до астрономії, від медицини до геології. 1950 року десь на біофаку Київського університету цілком можна було побачити оголошення про наукову лекцію на тему типу «Південноукраїнська популяція гав у світлі вчення тов. Сталіна про мову»...
Як усі беззастережно, свято вірили йому! Вірили й тоді, коли хтось із них раптом виявлявся «ворогом народу» і зникав назавжди. І найдивовижніше було в тому, що й потерпілі, а надто ті, кому поталанило повернутися звідти, звинувачували кого завгодно, тільки не Сталіна. Пам’ятаю, як письменниця Галина Серебрякова, котра відсиділа в таборах 22 роки, говорила про Сталіна: мудрий, борець за світлі ідеали, послідовний марксист, вірний ленінець, блискучий теоретик й організатор... У Домі творчості письменників у Ялті вона багато працювала над книжкою про Маркса «Прометей». Багато й гаряче сперечалася, захищала Сталіна від «цього дрібного заздрісника Хрущова», лаяла XX з’їзд, завдяки якому вона опинилася на волі. Мовляв, винен не Сталін, а Ягода, Єжов, Берія, Абакумов... Називалися й прізвища маленьких начальників, чиновників, слідчих, але ім’я Сталіна було святим. Феномен!

«Друг усіх письменників й артистів»

Міф про Сталіна містить у собі не лише звеличення вождя як великого теоретика марксизму-ленінізму, борця за будівництво соціалізму, видатного полководця та генія всіх часів і народів, а також як знавця літератури й мистецтва. Поголос приписує Сталіну безліч художніх одкровень. Від «ізолювати, але зберегти» (резолюція на «Справі» О.Мандельштама) до «інших письменників у мене для вас немає» (відповідь заввідділом ЦК Полікарпову на його скаргу про пияцтво в письменницькому середовищі). «Маяковський був і залишається найкращим, найталановитішим поетом нашої радянської доби». «Хто організував вставання?» (запитання Жданову про Ахматову, про її тріумфальний виступ у Політехнічному музеї). І, ясна річ, «любов перемагає смерть!» (про щойно прочитаного «Фауста» Гете). За легендою, слово «любов» було сказано без м’якого знаку — «любов побэждает смэрт».
Микола Симонов відомий передусім як виконавець ролі Петра Першого в однойменній картині. Він розповідав, як ще в період зйомок його й режисера фільму Володимира Петрова Сталін запросив до себе і мав із ними тривалу розмову. Сталін, за свідченням Симонова, не просто прочитав сценарій картини, але власноручно на його полях зробив близько двохсот (!) позначок і зауважень. А знамениті слова Петра в фіналі фільму: «Суворий я був із вами, діти мої, не для себе я був суворий, але дорога мені була Росія», виявляється, вписав у сценарій сам Сталін.

Кремлівський старожил кіномеханік Олександр Ганішин розповів, що Сталін обожнював бойовики, щотижня дивився улюблену «Волгу-Волгу» або поспіль, без перерви, дві-три комедії Чапліна. Та коли в 40-му побачив «Диктатора», то з половини фільму пішов і більше Чапліна не замовляв. А «Тарзан» Сталіну так сподобався, що він зажадав відразу випустити його на екрани країни й особисто