У статті проведений порівняльний аналіз функціонування деяких спеціальних економічних зон туристсько-рекреаційного типу (СЕЗ ТР) у світі. Запропоновані рекомендації щодо шляхів підвищення результативності СЕЗ ТР в Україні.

В сучасних умовах розвитку світової економіки туристичний бізнес, що є третім за дохідністю сектором економіки, впевнено прагне до першості в порівнянні з іншими галузями. Сфера послуг і, зокрема, такі її складові, як наука та наукове обслуговування, готельний комплекс, туризм, рекреаційний бізнес здатні зробити значний внесок у збільшення валового внутрішнього продукту (ВВП) при відносно малих капітальних затратах та коротких термінах окупності. Крім того, прискорений розвиток цієї сфери міг би сприяти динамічному розширенню внутрішнього ринку як основи стабільного економічного зростання в регіоні. В Україні реалії туристичної сфери та її можливості знаходяться у значному відриві один від одного. За доходами від в’їзного туризму Україна, за даними СОТ, посідає останнє місце серед 30 європейських країн. Ринкова частка України в цих доходах складає лише 0,3%, що є рівнем статистичної похибки [1].

За оцінками Всесвітньої Туристичної Організації (ЮНВТО) потенційні можливості нашої країни дозволяють при дотриманні європейських стандартів розвитку туристичної інфраструктури значно збільшити прийом іноземних туристів. Водночас на долю України припадає лише 1 % світового туристичного потоку. Серед причин цього – значне моральне та фізичне зношення матеріальної бази; мала кількість готельних комплексів туристичного класу (за міжнародними нормами на одну тисячу населення країни необхідно не менше 10 готельних місць, а в Україні вся кількість експлуатованих готельних місць становить 100 тисяч, тобто обсяг пропозиції є нижчим від норми майже вп’ятеро); дефіцит п’ятизіркових готелів (їх є лише 9); невідповідність вартості та якості послуг, що надаються персоналом готелів.

Україна має сприятливе географічне і геополітичне розміщення, унікальні природні та кліматичні ресурси, історико-культурну спадщину. Цілющі кліматичні умови узбережжя Чорного та Азовського морів, Криму, Карпат широко використовуються як основний лікувальний та оздоровчий чинник практично на всіх курортах. За наявності такого значного різноманітного природного потенціалу можна було б створити унікальну багатофункціональну систему оздоровчих закладів. Крім того Україна має значний інвестиційний потенціал. Його формують курортно-рекреаційні ресурси, ринковий характер економіки, спрямованість країни до євроінтеграції, наявність значних земельних ресурсів, які можуть використовуватись інвесторами для розбудови туристичної інфраструктури.

Першим кроком на шляху створення сприятливого інвестиційного клімату і залучення іноземного капіталу стали спеціальні економічні зони (СЕЗ). Перша СЕЗ створена в 1995 р. на території АР Криму. Протягом 1998-1999 рр. було створено ще 11. Проте, показники ефективності їх функціонування залишають бажати кращого. Вже в липні 1999 р. постановою Верховної Ради вперше запроваджено мораторій на створення нових СЕЗ, а у вересні того ж року - мораторій на подання до Кабміну пропозицій про створення СЕЗ. В 2002 р. втретє запроваджено мораторій на створення нових СЕЗ. Окрім традиційного щорічного встановлення такого мораторію в 2003 р. був запроваджений мораторій до 2010 р. на розгляд нових інвестиційних проектів у рамках вже існуючих СЕЗ. В лютому 2005 р. Уряд оголосив про наміри ліквідувати усі без винятку СЕЗ в зв’язку з неефективністю їхнього функціонування. В тому ж році скасований пільговий режим для СЕЗ та гарантії інвесторам щодо незмінності правового режиму діяльності. Навіть після кардинальних кроків Уряду щодо ліквідації СЕЗ, у центральній владі немає узгодженості про доцільність функціонування СЕЗ, а також про розміри та порядок надання пільг [2].

Ідея запровадження СЕЗ в Україні отримала широкий розголос не тільки в наукових колах, але і в усьому суспільстві, проте питання практичної реалізації виявилось значно складнішим, ніж схвалення ідеї в цілому. Критики СЕЗ наголошують на деструктивному впливі СЕЗ на конкретне середовище, вагомі бюджетні втрати та можливості для зловживання. Водночас, прихильники ідеї СЕЗ наводять приклади успішної реалізації інвестиційних проектів за участю іноземних інвесторів, подолання кризи на місцевих підприємствах, розвиток яких, сприяв усуненню місцевих проблем (безробіття, наповнюваність місцевих бюджетів тощо). Щоб детальніше усвідомити сутність СЕЗ та механізми їх функціонування варто звернутися до міжнародного досвіду.

Метою статті є узагальнення світового досвіду з формування спеціального інвестиційного режиму туристського-рекреаційного комплексу (ТР) та розробка рекомендацій щодо шляхів підвищення результативності СЕЗ ТР в Україні.
Для підвищення рівня відкритості економіки, залучення іноземних інвестицій і прискорення соціально-економічного розвитку багатьма країнами використовується практика створення спеціальних (вільних) економічних зон (С(В)ЕЗ) на основі селективного підходу до економіки окремих територій. Всього в світовому економічному просторі існує майже 25 різновидів і функціонує близько 2000 вільних економічних зон, в тому числі 400 зон вільної торгівлі, стільки ж - науково-промислових парків, більше 300 - експортно-виробничих зон, 100 зон спеціального призначення (еколого-економічних, офшорних, туристичних тощо) [3]. Одні зони орієнтовані на зовнішній, інші – на внутрішній ринок. Для вирішення відповідних завдань діють різноманітні пільги з митного, орендного, валютного, візового, трудового та інших режимів.

Майже 5% усіх економічних зон займають зони туристичного типу. Переважна частина С(В)ЕЗ туристичного типу розташована в країнах Сходу та Африки. Активного розповсюдження ці СЕЗ набули в ХХ ст. Нині функціонують такі відомі туристичні курорти як: Хургада (Єгипет), Анталія (Туреччина), Барселона (Іспанія), Амазонія (Бразилія), Сусс та Зарзіс (Туніс), Гавана, Маріель (Куба), о-ви Батаан (Філіппіни), Акаба, Тала Бей (Йорданія) і багато інших, які набули найбільшого розвитку завдяки пільговій політиці країн саме щодо туристичної галузі.

Результатом надання пільгових режимів об’єктам туристично-рекреаційного комплексу є успішні показники розвитку туристичної галузі, значні суми залучених іноземних інвестицій, а також інтеграція в світове співтовариство та зарахування їх до числа провідних туристичних країн. Так, СЕЗ «Манаус» є основною вільною економічною зоною в Бразилії. Завдяки виваженій інвестиційній політиці та застосуванню сучасних фінансових інструментів бюджет країни у 2005 р. отримав 3 млрд. дол. США від міжнародного туризму. Цей показник є найвищим за всю історію держави та на 19,83% перевищує дані 2004 р.

У 1976 р. СЕЗ виникли і в Єгипті. Основні інвестиції в розвиток єгипетської економіки направляються в сільське господарство, енергетику та індустрію туризму. Однією з найуспішніших СЕЗ туристичного типу є всесвітньо відоме туристичне місто Хургада. Завдяки розвитку туристичної індустрії Єгипет входить в число двадцяти найбільших отримувачів іноземних інвестицій.

Відомо, що основою процвітання Об’єднаних Арабських Еміратів є їхні нафтові запаси. Проте нафта вичерпується. Протягом останніх років влада Еміратів активізувала діяльність в напрямку розвитку туризму. Все більш важливе місце в диверсифікації економіки та заохоченні іноземних інвестицій займає створення вільних торгових зон. В Дубаї їх чотири: Джебель-Алі, порт Рашид, район аеропорту Дубая та «Dubai Healthcare City», що створена в 2005 р. Інвестиції в дану СЕЗ склали більш ніж 1,5 млрд. доларів США, переважна частина яких направлена в туристичну сферу. В Дубаї нараховується 120 різноманітних компаній, що пропонують рекреаційні послуги. До 2015 р. очікується, що ОАЄ в туристичній сфері будуть входити в десятку найбільших країн світу. Така перспектива вже зараз підтверджується мережею у 200 готелів з першокласним обслуговуванням.

Всесвітньовідоме туристичне місто Зарзіс належить до однойменного Парку Економічного Розвитку (ПЕР) Тунісу. Згідно з Законом Тунісу про ПЕР найважливішою галуззю прямих інвестицій є туризм. В 1996 р. повністю або частково іноземці фінансували будівництво 156 готелів. Це складає майже 26% всіх готельних можливостей країни. Згідно статистичних даних ЮНВТО, Африка в 2006 р. вийшла в лідери, адже показники її росту (8,9%) перевищили середньосвітові практично вдвічі. Туніс став провідним туристичним центром Африки, досягнувши більшого розвитку ніж Марокко, Кенія чи Сенегал. У сфері обслуговування Тунісу зайнято майже 36% економічно активного населення. Доходи від туризму покривають 60% торговельного дефіциту країни. Щорічно країну відвідує 5 млн. туристів, половину з яких становлять європейці [4].
В рейтингу країн, що найбільше відвідуються туристами Туреччина впевнено посідає 3 місце. Кожний рік на територію країни з’їжджаються 47% всієї кількості туристів світу [5]. Влада вважає залучення інвестиційного капіталу в туристичну галузь одним з найважливіших напрямів свої політики. Пріоритетним сектором економіки в плані пільг для інвестованого капіталу є крупні капіталовкладення в будівництво та інфраструктуру районів активного розвитку туристичного бізнесу. Важливу роль в залученні інвестицій відіграли спеціальні економічні зони. Великою популярністю користується СЕЗ Анталія, яка була створена в 1987 р. та відноситься до розвинутих регіонів Туреччини. Розвиток туризму дозволяє країні збільшувати свій бюджет за рахунок надходжень іноземної валюти, розвивати інфраструктуру ринку, підтримувати зв’язки з іншими країнами і тим самим зміцнювати економіку країни. Політика лібералізації та економічної стабілізації, що проводиться турецьким урядом дозволила залучити 32 млрд. доларів іноземних інвестицій. С