ЙОГАНН ВОЛЬФГАНГ ГЕТЕ
(1749—1832)

Гете — найвизначніший німецький поет, прозаїк, драматург, майстер художньої, виразної мови; філософ, натураліст і держав¬ний діяч. Його життя і діяльність нерозривно пов'язані з великим катаклізмом, котрий перетворив — під гуркіт війн і революцій — Європу феодальну, дворянсько-монархічну на Європу буржуаз¬но-капіталістичну. Гете володів кількома іноземними мовами (французькою, італійською, англійською), вивчав художню літе¬ратуру, історію, природничі науки, займався музикою та малю¬ванням. Народився 28 серпня 1749 року у Франкфурті-на-Майні, «вільному» імперському місті, котре за часів дитинства й ранньої юності Гете залишалось наполовину середньовічним містом. Йоганн Вольфганг — син заможного імперського радника Йоганна Каспара Гете, котрий не міг похвалитися родовитістю, і Катаріни Єлизавети, уродженої Текстор.
В автобіографічній книзі «Поезія і правда» (1814) поет писав про своє народження: «Двадцять восьмого серпня 1749 року, опівдні, з дванадцятим ударом дзвону, я з'явився на світ у Франк¬фурті-на-Майні. Розташування сузір'їв сприяло мені...» Поет був переконаний, що розташування планет впливає на долю, і у Всес¬віті кожному випадає особливе місце, тому що людина — суттєва частка космосу. Гете вірив у свою зірку і з усіх сил сприяв щасли¬вому призначенню. Його заповнене різноманітними заняттями й пошуками життя було суворо підпорядковане внутрішній дис¬ципліні. Він вибудовував свою біографію за ретельно обміркова¬ним і тільки йому відомим планом.
Гете — у найкращих своїх творах —- це найдовершеніший зразок мислення в образах. Поезія Гете внутрішньо пронизана філософією, і не тільки там, де поет прямо переповідає про висо¬кі істини, але й там, де він розповідає, наприклад, про якесь ін¬тимне переживання,— він є найглибшим філософом. Дослідники підрахували, що Гете написав понад 1600 віршів. Його твори народжувалися як відгук на безпосередні життєві враження і пе¬реживання. Він віддавався цілком, почуттям, пристрасть веліла йому висловити її в поетичних рядках. Разом з тим Гете завжди надзвичайно скромний і коректний у передачі ліричних пережи¬вань. Вірш «Побачення і розлука» (1771) присвячений Фрідеріці Бріон. Попри схвильованість і надлишок почуттів, ліричний герой є шляхетно-цнотливим. Зустріч закоханих відбувається тільки в мріях і спогадах.
Початок творчого шляху Гете пов'язаний з літературним ру¬хом, представники якого виступали під девізом «Буря і натиск!» Ці поети і драматурги іменували себе «штюрмерами» — від ні¬мецької назви «Sturm und Drang».
Вірш «Прометей» — це темпераментний монолог заступника людей Прометея, який кидає тиранові Зевсу виклик, стверджую¬чи, що верховний небожитель — лише породження людських за¬бобонів і страхів.
Волелюбні бунтарські настрої молодого Гете проявилися та¬кож у його драмі (1773), матеріалом для якої послугував життє¬пис Готфріда фон Берліхінгена, написаний ним у 1557 році, але надрукований в 1731 році. Гец (скор. від Готфрід) — реальна історична особа. Наслідуючи Шекспіра, Гете ігнорує три єдності у класицизмі, у драмі 56 швидко змінюваних епізодів, безліч пер¬сонажів. «Гец фон Берліхінген» написаний прозою, герої розмов¬ляють простою, часом навіть грубуватою народною мовою.
Роман «Страждання юного Вертера» (1774), написаний у Веймарі, де Гете за наполегливою вимогою батька стажувався в імперському суді, зробив автора уславленим не тільки у всій Німеччині, але й у всій Європі. Гете обрав для «Вертера» епіс¬толярну форму. Листи — це своєрідна сповідь героя. Події ро¬ману відбуваються з травня 1771 року по грудень 1772 року. Отже, час дії і час написання роману надзвичайно близькі. Епіс¬толярний роман — улюблений жанр епохи сентименталізму. Гете цілком в дусі сентиментальних творів прославляє любов, глибокі щирі почуття, на які здатна людина незалежно від сво¬єї станової приналежності. Гете одним з перших виголосив світові свої ідеї: гідність людини не в її предках, не в майново¬му стані, а в ній самій — в її особистості, в її таланті, інтелек¬ті й вчинках.
На схилі років Гете розповів у «Поезії і правді» про те, що він написав «Страждання юного Вертера», щоб звільнитися від дум¬ки про самогубство, яка переслідувала його. Однак вчинок Вер¬тера виявився настільки заразливим, що після видання перекла¬дів роману у Франції (1774), в Англії (1776), Голландії (1781), Італії (1781), Швеції (1783) і Росії (1788) Європою прокотилася хвиля самогубств юнаків, котрі готові були ціною життя довести істинність своєї пристрасті. Роман «Страждання юного Вертера» залишився у світовій літературі як неперевершений твір про тра¬гічну нерозділену любов.
У 1775 році Гете прийняв запрошення саксен-веймарського герцога Карла-Августа і переїхав до Веймара. Він став першим міністром герцога, одержав титул таємного радника. Дослідник творчості Гете Н. Н. Вільмонт так пояснив мотиви цього вчинку: «Від'їжджаючи до Веймара, Гете плекав надію домогтися ради¬кального поліпшення суспільних відносин хоча б на невеликому клаптику німецької землі, у володіннях Карла-Августа, для того, щоб цей клаптик землі послугував зразком для всієї країни, і про¬ведені там реформи стали б прологом загальнонаціональної пе¬ребудови німецького життя». Гете незабаром переконався, що це було утопією, бо герцог, зрозуміло, забув про свої благі наміри. Гете поступово обмежує, свою державну службу, залиша¬ючи за собою лише театр і навчальні заклади.
Утомлений та розчарований, Гете в 1786 році їде з Веймара і два роки проводить в Італії. Він жадібно всотує враження від навколишнього життя, тонко поціновує витвори мистецтва. Просто¬ту й спокійну велич античної культури він називає головним ху¬дожнім принципом, вивчає античне й ренесансне мистецтво, пробує себе в живописові. Відмовившись від бунтарства ранніх років, він вбачає мету своєї творчості в мирній пропаганді про¬світницьких ідей. У його трагедії «Іфігенія в Тавриді» (1779—1786), написаній на сюжет давньогрецького міфу, нова героїня виступає справжнім борцем проти варварства й жор¬стокості, діючи силою переконання. Але потім Гете повертаєть¬ся до Веймара і залишає його тільки заради недовгих поїздок до Карлсбада, Марієнбада та до інших місць, де він поправляв здоров'я. Усе життя Гете тепер протікає у Веймарі, де до нього приходить світове визнання, розкривається його універсальний талант поета й прозаїка, драматурга й літературного критика, театрального постановника, актора, художника, археолога й на¬тураліста.
Гете зазвичай подовгу працював над більшістю своїх творів. Приміром, задум драми «Егмонт» виник ще у 70-х роках XVIII століття. Однак поет закінчив її в Італії в 1787 році, а в наступ¬ному — надрукував. У трагедії відбилося юнацьке захоплення Гете Шекспіром. Німецький драматург, як і Шекспір, звертається до історичної епохи, вкрай напруженої, коли в тугий вузол проти¬річ сплелися політичні й релігійні конфлікти. Прагнучи відтвори¬ти події правдиво, Гете обирає прозаїчну форму, що для того часу було новаторством, адже драми писалися віршами.
У творчості Гете після повернення з Італії відбилися нові ес¬тетичні погляди, що дослідники визначають як «веймарський класицизм». Поет тепер віддає перевагу класичним формам ан¬тичного мистецтва, він стриманий у вираженнях своїх ідей. Його позиція вирізняється більшою врівноваженістю. У період гострих соціальних сутичок він досить обережно виявляє свої симпатії й антипатії. Це особливо позначилося в епічній поемі «Герман і Доротея» (1798). Гете зробив рідкісну й досить вдалу — ство¬рити ідеальні зразки постатей своїх сучасників. Головні персона¬жі поеми приваблюють почуттям власної гідності, доброзичливіс¬тю, красою і працьовитістю. Життя Германа й Доротеї напрочуд гармонійне, адже за будь-якої важкої ситуації вони слухають ве¬ління своїх добрих сердець. Епічна поема «Герман і Доротея» приваблює нас і сьогодні своїм оптимістичним баченням світу та мирної праці.
Гете звинувачували в тому, що він не зрозумів значення фран¬цузької буржуазної революції. Докори ці несправедливі. Усвідом¬люючи закономірність виступу третього стану, який штурмом за¬хопив Бастилію, Гете засуджував вади вождів повсталого Парижа і якобінський терор.
Якими б творчими задумами не переймався Гете, він завжди незмінно повертався до віршів. Форми й жанри його ліричних творів мінялися, як змінювалися з роками і десятиліттями погля¬ди геніальної людини, котра жила напруженим духовним життям. Іншими ставали його погляди на людину, на взаємини націй і кла¬сів. Гете поступово схилявся до думки, що єдиною силою, яка здат¬на влагіднити вдачу людини, є мистецтво, отже, лише краса об¬лагороджує кожну людину й народу цілому.
Він не заперечує своїх юнацьких тираноборчих настроїв, але переосмислює їх у своїй зрілій поезії, вносить заспокійливі настрої. Поворотний етап у розвитку поезії Гете позначився в еле¬гії «Ільменау» (1783). Елегія «Ільменау» виражає ідеал, який упродовж багатьох років буде утверджувати своєю творчістю Гете: кожна людина, хто б вона не була — князь чи поет, актор чи рудо¬коп або селянин — зобов'язана виконати свій обов'язок, слугува¬ти своєму покликанню і тим самим слугувати людям, удосконалю¬вати життя і прикрашати землю. Поняття обов'язку стає центральним у системі моральних орієнтирів Гете.
У перше веймарське десятиліття Гете написав другий свій роман «Театральне покликання Вільгельма Мейстера». Однак роман не був виданий, а згодом текст був перероблений для но¬вого роману з тим же героєм — «Роки навчання Вільгельма Мейстера». Гуманізм цього роману виражений у наполегливо повторюваній думці: страждання поєднує людей, колективно пережитий трагічний досвід робить людство сильнішим і хоро¬брішим. «Крізь страждання до радості» — ця думка Шиллера була близька й Гете.
Два видатних німецьких поети — Шиллер і Гете — у 1797 році дружно змагалися в написанні балад. Гете був ініціатором відродження цього жанру.
Балади Гете «Лісовий цар», «Коринфська наречена» та інші були написані в трад