Надання першої медичної допомоги
Завдання першої медичної допомоги полягає в тому, щоб найпростішими засобами врятувати життя потер¬пілому, полегшити його страждання, запобігти розвитку можливих ускладнень, зменшити тяжкість перебігу трав¬ми чи захворювання.
Перша медична допомога може бути надана на місці ураження самим потерпілим {самодопомога) чи його товаришем (взаємодопомога). Це — тимчасова зупинка кровотечі, накладання стерильної пов'язки на рану або опікову поверхню, штучне дихання, непрямий масаж сер¬ця, уведення заспокійливих ліків, гасіння одягу, що заго¬рівся, транспортна іммобілізація, надівання протигаза, ви¬ведення (винесення) потерпілого із зараженого місця, част¬кова санітарна обробка.
Надання першої медичної допомоги якомога швидше має вирішальне значення для врятування життя і по¬дальшого перебігу ураження. Першочергову допомогу на¬дають дітям і тим потерпілим, які можуть загинути, як¬що не допомогти їм вчасно.
Для першої медичної допомоги використовують та¬бельні і підручні засоби. До табельних засобів належать: перев'язувальні матеріали, кровоспинні джгути, спе¬ціальні шини для іммобілізації, а також деякі меди¬каменти: розчин йоду спиртовий 5-процентний, спир¬товий розчин зелені брильянтової, нашатирний спирт, ап¬течка індивідуальна (АІ-2). Як підручні засоби можуть використовуватися: при накладанні пов'язок — чисте простирадло, сорочка, тканина (краще некольорова); для зупинки кровотечі (замість джгута) — ремінь, пасок, скручена у джгут тканина; при переломах (замість шин) — смужки твердого картону або фанери, дошки, палиці тощо.




ПОНЯТТЯ ПРО РАНИ. КЛАСИФІКАЦІЯ РАН ТА ЇХ УСКЛАДНЕНЬ
Раною називається пошкодження шкіри, слизової оболонки чи глибокої тканини, що супроводжується болем та кровотечею і має вигляд зяючого отвору.
Рани бувають: вогнепальні, різані, рубані, колоті, вдарені, рвані, вкушені, розміжчені.
Вогнепальні рани виникають внаслідок ку¬льового або осколкового поранення. Вони бувають: наскріз¬ні, якщо є вхідний і вихідний ранові отвори в шкірі; сліпі, якщо куля або осколок застряє у тканині тіла; дотичні, як¬що куля або осколок, пролітаючи по дотичній, пошкоджує шкіру і м'які тканини тіла, але не застряє в них.
Різані й колоті рани мають невелику зону пошкоджень, рівні краї, стінки ран зберігають жит¬тєздатність, дуже кровоточать, менше піддаються ін¬фікуванню. Колоті проникаючі рани при неве¬ликій зоні пошкодження шкіри чи слизової оболонки можуть мати значну глибину і бути дуже небезпечними через пошкодження внутрішніх органів і занесення до них інфекції. Рубані рани бувають різної глибини, з удареними місцями і розміжченими м'якими тканинами тіла. Вдарені, рвані та розміжчені рани мають складну форму, нерівні, насичені кров'ю краї, змертвілі тканини, де створюються сприятливі умови для розвитку інфекції. Рвані рани є наслідком грубої механічної дії, що призводить до розриву шкіри; мож¬ливі відокремлення клаптиків шкіри, пошкодження сухожилля, м'язів і судин, значне забруднення. Вку¬шені рани завжди інфіковані слиною.
Усі рани, крім операційних, вважаються первісно ін¬фікованими. Мікроби потрапляють до рани разом із пред¬метом, яким заподіяно рану, а також із землею, шмат¬ками одягу, повітрям і при дотиках до рани руками. Потрапляючи до рани, мікроби можуть викликати її на¬гноєння. Найнебезпечніші ті мікроби, що розвиваються в рані за умови відсутності повітря і спричинюють газову гангрену. Небезпечним ускладненням ран є зараження їх збудником стовбняка. Профілактика зараження рани — це якомога швидше накладання на неї асептичної пов'язки для запобігання доступу мікробів.
Рани можуть бути поверхневими або проникаючими в порожнину черепа, грудну клітку, черевну порожнину. Проникаючі рани — найнебезпечніші.

ВИДИ КРОВОТЕЧ. ПЕРША МЕДИЧНА ДОПОМОГА ПРИ КРОВОТЕЧАХ
Найнебезпечнішим ускладненням ран є кровотечі, які безпосередньо, загрожують життю. Кровотечами нази¬вають витік крові з ушкоджених кровоносних судин.
Залежно від характеру ушкодження судин розріз¬няють артеріальні, венозні, капілярні та паренхіматозні кровотечі. Надзвичайно небезпечна артеріальна крово¬теча, внаслідок якої за короткий проміжок часу з орга¬нізму може витекти значна кількість крові. Ознаки ар¬теріальної кровотечі: яскраво-червоний колір крові, ви¬тікання крові пульсуючим струменем. При венозній кро¬вотечі колір крові темніший, витікання крові безпе¬рервне, явного струменя не спостерігається. Капілярна кровотеча виникає внаслідок пошкодження дрібних судин шкіри, підшкірної клітковини і м"язів. У цьому випадку кровоточить уся поранена поверхня. Парен¬хіматозна кровотеча виникає при пошкодженні внут¬рішніх органів (печінки, селезінки, нирок, легень) і зав¬жди небезпечна для життя.
Кровотечі бувають зовнішні і внутрішні. При зов¬нішній кровотечі кров витікає через рану в шкірі та у видимих слизових оболонках або з порожнин. При внутрішній кровотечі кров виливається в тканини й ор¬гани тіла; це називається крововиливом. Швидка втрата одного-двох літрів крові, особливо при тяжких комбіно¬ваних ураженнях, може призвести До смерті.
Залежно від виду кровотечі та засобів, що є під ру¬кою, при наданні першої медичної допомоги здійснюють тимчасову або повну зупинку кровотечі.
Тимчасово кровотечу можна спинити одним із таких способів: накласти тугу пов'язку; затиснути пальцем су¬дину, що кровоточить; накласти кровоспинний джгут і максимально зігнути кінцівку.
Накладання тугої пов'язки — найпростіший спосіб зупинки незначної кровотечі. Для такої пов'язки ви¬користовують індивідуальний пакет. Проте тугу пов'яз¬ку не слід накладати занадто туго. Якщо після накладан¬ня пов'язки нога чи рука носиніє, то це означає, що пов'язка здавила вени, відтік крові до серця утруднений і вона застоюється. У такому випадку кровотеча може тільки посилитися. Збліднення кінцівки нижче місця накладання тугої пов'язки означає повне припинення кровообігу.

Затиснути артерію пальцями з метою зупинки кровотечі мож¬на за будь-яких обставин. Затит екання проводиться не в рані, а вище — ближче до серця, перед накладанням джгута або пов'яз¬ки (мал. 250).
Щоб уміло й швидко спини¬ти кровотечу цим способом, потрібно добре знати місця зати¬скання артерій. Знаходять арте¬рію за пульсом. Намацавши ар¬терію, притискують її до най¬ближчих кісток вище місця по¬ранення до припинення пульсу і зупинки кровотечі.
Коли поранено обличчя, слід притиснути такі судини: на лобі — вискову артерію спереду від вуха; якщо рана на підборідді або щоці — зовнішню щелепну артерію; при пораненні шиї або голови — сонну артерію збоку від гортані до хребта.
При кровотечах у районі плеча і плечового пояса потрібно притиснути підключичну артерію — до пер¬шого ребра в надключичній ямці або пахвову артерію — до плечової кістки в підпахвовій ямці.
При кровотечах із ран передпліччя притискують плечову артерію з внутрішнього боку плеча до плечової кістки.
При кровотечах із ран стегна, гомілки і стопи при¬тискують стегнову артерію.
Джгут для зупинки крові застосовують при сильній кровотечі з поранених кінцівок. Його накладають вище рани і якомога ближче до неї. Не можна накладати джгут у середній третині плеча через небезпеку при¬душення нерва і розвитку згодом паралічу руки. Місце, де накладається джгут, спочатку захищають одягом, рушником, ватно-марлевою пов'язкою або іншими мате¬ріалами. Потім дуже розтягують гумовий джгут, роблять ним навколо кінцівки одне-два кільця і кінці фіксують гачком (мал. ). Якщо джгут накладено правильно, то кровотеча припиняється, пульс затихає і кінцівка блідне.


Якщо джгута немає, то для зупинки кровотечі треба вміти використовувати закрутку, яку можна зробити з будь-якої достатньо міцної тканини, тасьми, стрічки, мотузки. Як і при накладанні джгута, місце, де нак¬ладається закрутка, захищають м'якою прокладкою (ва¬тою, одягом). Закрутку намотують на кінцівку, кінці за¬в'язують вузлом, у кільце, що утворилося, вставляють палицю і закручують доти, поки не припиниться кро¬вотеча. Після цього палицю фіксують бинтом або іншим способом (мал. ).
Наклавши на кінцівку джгут або закрутку, рану закривають первинною пов'язкою і на ній позначають час накладання джгута або закрутки. Можна записати час на клаптику паперу і прикріпити його до пов'язки останніми обертами бинта або засунути під джгут.
Влітку джгут накладають на кінцівку не більш ніж на годину, взимку — на півгодини. Наприкінці цього часу потрібно, притиснувши пальцями відповідну артерію, ос¬лабити джгут. Коли кінцівка порожевіє і потеплішає, джгут знову затягують. Усього джгут накладається не більш ніж на 2 години. У холодну пору року кінцівку із джгутом слід утеплити.
Щоб тимчасово спинити кровотечу при пораненнях кінцівок, треба максимально зігнути кінцівку і зафік¬сувати її в цьому положенні (мал. 253). Наприклад, як¬що поранено гомілку, в підколінну ямку кладуть валик, зроблений з вати і марлі, ногу згинають у колінному суг¬лобі і в такому положенні затягують її ременем (бинтом, рушником, косинкою). Так само при пораненні перед¬пліччя руку згинають і фіксують у ліктьовому суглобі. На верхню частину стегна накласти джгут неможливо. Тому ватно-марлевий валик кладуть у пахову ділянку, стегно максимально притискують до живота і зак-

ріплюють у такому положенні. Якщо рана в районі пах¬ви або верхньої частини плеча біля плечового суглоба, то потрібно якнайдалі завести руку назад, притиснути до спи¬ни і зафіксувати.
У разі появи перших ознак внутрішньої кровотечі: раптової блідості на обличчі, збліднення і похолодання кистей і стоп, почастішання пульсу, запаморочення голо¬ви, шуму у вухах, холодного йоту — потерпілого слід не¬гайно відправити до лікувальної установи. Якщо є така можливість, у тому місці тіла, де підозрюється внутрішня кровотеча, потрібно прикласти гумовий пузир з льодом чи холодною водою.
Будь-яка, навіть