Елементи цієї гри можна зустріти у багатьох народів світу. Наприклад, в прадавній Греції великою популярністю користувалася гра в м'яча, яка входила до програми фізичних вправ гімнасій. А перша письмова згадка про гру в м'яча, що віддалено нагадує сучасний футбол, сягає 180 року до н.е. В грецькому словнику Поллукса наводяться такі дані:

Гравці ділилися на дві команди (партії), кожна з яких мала метою провести м'яча за поле суперника. Низка моментів гри певною мірою також нагадувала сучасне регбі.

Були в прадавній Греції й інші ігри з м'ячем. Встановити достеменно, яку з античних ігор в м'яча по праву можна вважати пращуркою сучасного футболу, сьогодні неможливо. Та все ж, за думкою багатьох, своїм виникненням футбол зобов'язаний в чималій мірі древньоримській грі "гарпустум", яку легіонери Юлія Цезаря завезли до Британії, Галії, та інших країн Західної Європи.

В той же час слід зазначити, що з м'ячем грали й в інших країнах. При цьому ігри були дуже популярними і мали прихильників серед різних верств і прошарків суспільства. Приміром, в Китаї грали у щось схоже на футбол ще в 4-6 ст. до н.е. Це вважалося важливим елементом військової підготовки. Історія Ханьської династії (її царювання припадає на період з 206 року до н.е. до 25 року н.е) зберігає опис гри "чжу-ке". "Чжу" значить "бити ногою", а "ке" - шкіряний набивний м'яч. Як свідчать письмові джерела, на день народження імператора дві найсильніші команди брали участь в матчі, що проводився перед імператорським палацем. Для гри спеціально готувався майданчик - між бамбуковими жердинами висотою в 30 футів натягували шовкову сітку, в якій був зроблений отвір трохи більше одного футу в діаметрі. Гравці обох команд намагалися загнати м'яча в цей отвір. Переможцям дарували квіти, фрукти, вино, їх нагороджували срібними кубками. Найбільш майстерних гравців очікувало просування по службі. Відомий випадок, коли один гравець здобув звання генерала. В той же час капітана програвшої команди піддавали публічному покаранню - побиттю.

В Японії протягом 14 століть поспіль культивували гру "комері". Для проведення улюбленої японцями гри на полі розміром близько 14 кв. м. розташовувались 8 гравців. В північно-західному куті поля ставилася осика, в південно-східному - верба, в північно-східному - вишня, в південно-західному - клен. Суть гри полягала в тім, що гравці, дотримуючись встановленої церемонії, передавали один одному м'яча.

А в Італії до сьогодні зберіглася середньовічна гра "кальчіо", котру за традицією влаштовують на площі Пьяцца делла синьорина Флоренція двічі на рік - в першу неділю травня і 24 червня. Одна з команд має назву "Б'янки" (білі), а інша - "Россі" (червоні). В кожній з них по 27 гравців, в тому числі по 15 форвардів. Інші виконують функції захисників. Вони боронять ворота, які ідуть по всій ширині поля.

І все ж дослідники стверджують, що найперші свої кроки та гра, яка через століття стала футболом, зробила ні в Європі, ні в Азії, а на мексиканській землі за 1300 років до н.е. Тут вона зародилася за назвою "пок-та-пок" задовго до виникнення держави ацтеків. Ця гра була серйозним випробуванням для гравців й вимагала від них сміливості й відмінної фізичної підготовки. Її учасники часто-густо отримували поранення, які іноді призводили до смерті - в "пок-та-пок" грали важким м'ячем з каучука. Археологічні знахідки свідчать про те, що, незважаючи на ризик, гра користувалася великою популярністю серед жителів цієї землі.

З Мексики "пок-та-пок" поступово розпоширилась по цілій Центральній Америці, поки в 16-му сторіччі її не заборонили іспанські колонізатори. Вчені вважають, що для місцевого населення гра мала особливий зміст, символізуючи тріумф світла над темрявою, життя над смертю. Під час гри її учасники видавали з себе різних богів, а круглий м'яч ніби символізував сонце. Гра полягала у тім, щоб спрямувати м'яч у невеличкий, діаметром 20 см, отвір в кам'яній стіні. Зробити це можна було лише ногами.

Футбольні знавці не без підстав стверджують, що своїх сучасних рис гра набула на Британських островах. Ногами у м'яч тут грали ще в 19 ст. і вже тоді це дуже нагадувало сучасний футбол. Коріння ж гри сягають прадавньої історії острівної держави. Одначе джерела стверджують, що ця гра долала дуже нелегкий шлях.

Так, в 101 році англійський король Едуард II видає суворий наказ, який забороняє проведення гри з м'ячем в межах міста. В архіві англійського футбольного союзу зберігся цей документ. В ньому, зокрема, йдеться: "Позаяк метушня з м'ячем спричиняє у містах великий гамір і має згубні наслідки, іменем короля забороняється під страхом тюремного ув'язнення грати в містах".

Незважаючи на це, гра в м'яч все ж торувала собі шлях. І от з 19 сторіччя, особливо з другої його половини, починається новий етап в розвитку цієї гри. Саме з цього періоду спортивний метод визнається ефективним засобом фізичного виховання молоді. В першу чергу гра в м'яч розповсюджується в англійських коледжах і університетах. Вона вдосконалюється і вже в другій половині 19 сторіччя в її змісті починають чітко виокремлюватися два напрямки - один з них підтримувався Лондонським і Кембріджським коледжами, які створили в 1863 р. футбольну асоціацію й вирішили культивувати гру з круглим м'ячем, граючи ногами; а прихильники іншого напрямку з університету міста Регбі вирішили грати в овальний м'яч, до того ж руками і ногами.

Ще раніше були вжиті спроби розробити й встановити єдині правила гри. Вперше це зробив Кембріджський футбольний клуб. В 1848 р. було вирішено видати друком ці правила. Одначе, вони були втрачені і так і не побачили світу. Тим не менш ці правила стали відомі в багатьох коледжах як "Кембріджські правила". Перші правила, що дійшли до нас, були надруковані в грудні 1863 року. Слід відзначити їхню недосконалість й разючий контраст з нині діючими. Та все ж з часом вони поступово наближалися до теперішнього вигляду. Наприклад, 1866 року було пом'якшено правило "поза грою" - гравець, що мав трьох суперників між собою та лицевою лінією поля протилежної команди, вже не міг вважатися таким, що перебуває в офсайді.

В той же час було вирішено з'єднати жердини воріт горизонтально натягнутою мотузкою, чого раніше не робили. Була визначена і висота такої поперечини - 5,5 м. А в 1871 році голкіперу було дозволено грати руками. Нарешті, в 1875 році мотузку, що з'єднувала жердини, змінила перекладина, яку встановлювали на висоті 2,44 м від землі. В тому ж році прийняли рішення, згідно з яким команди мінялися сторонами поля після перерви, а не після кожного забитого м'яча, як це було раніше.

В 1871 р. в футбольному житті Англії сталася знаменна подія: було засновано Кубок країни. За цей приз англійські футбольні клуби змагаються й досі, а англійські вболівальники вважають його одним з найпрестижніших футбольних турнірів.

Ще одна важлива подія в історії розвитку футбола на Британських островах сталася в 1882 році, коли відбулось об'єднання чотирьох самостійних союзів: Англії, Шотландії, Уельса та Ірландії. Були прийняті єдині правила й затверджена Міжнародна рада, яка мала компетенцію здійснювати ті чи інші зміни в футбольних правилах. А в 1880 - 1881 роках на футбольному полі вперше з'явився суддя. Його обов'язком було проведення гри у відповідності з встановленими правилами. А з 1891 року суддя почав виходити на поле з двома помічниками. В тому ж році на воротах вперше з'являється сітка і запроваджується пенальті - штрафний удар з 11 метрів. У 1939 році футболки гравців починають позначати номерами.

У 80-ті рр. 19 ст. гра в футбол розпоширюється по країнах континентальної Європи. В 1875 році вона приходить до Голландії, дещо пізніше - до Данії, яка в європейському футболі незабаром посяде провідну позицію, що триватиме до першої світової війни. Роблячи впевнені кроки континентом, футбол завойовує популярність в Швейцарії, Чехії, Австрії.

Значний поштовх подальшому розвитку грі надало створення в 1904 році Міжнародної федерації футболу (ФІФА) зі штаб-квартирою в Парижі. Нині в цю організацію входять понад півтори сотні країн.

Найважливішими заходами, які організовує ФІФА, є чемпіонати світу. Вперше такий турнір відбувся в 1930 році в Уругваї, останній - 2006 року, в Німеччині. В проведених за цей час 18 першостях Чемпіонами світу ставали національні збірні 7 країн: Англії (1 раз), Франції (1), Уругваю (2), Аргентини (2), Німеччини (3); Італії (4), Бразилії (5). В шести першостях головний трофей здобували господарі змагань.

Рік - 1930; місце проведення ЧС - Уругвай; чемпіон - Уругвай

1934 :: Італія :: Італія

1938 :: Франція :: Італія

1950 :: Бразилія :: Уругвай

1954 :: Швейцарія :: Німеччина

1958 :: Швеція :: Бразилія

1962 :: Чилі :: Бразилія

1966 :: Англія :: Англія

1970 :: Мексика :: Бразилія

1974 :: Німеччина :: Німеччина

1978 :: Аргентина :: Аргентина

1982 :: Іспанія :: Італія

1986 :: Мексика :: Аргентина

1990 :: Італія :: Німеччина

1994 :: США :: Бразилія

1998 :: Франція :: Франція

2002 :: Корея-Японія :: Бразилія

2006 :: Німеччина :: Італія

Наступна, 19-та за ліком першість відбудеться 2010 року в Південно-Африканській Республіці. Цей турнір стане першим Чемпіонатом світу, який буде проведено на Африканському континенті. І, напевно, виграють його... українці.

Джерело
<