УЛІСС, Улікс (лат. Ulisses, Ulixes) — латинські форми імені Одіссей, утворені від гр. Olysseus — одного з фонетичних варіантів слова Одіссей.
УРАН (гр. Uranos — небо) — божество, що уособлює небо, син і чоловік Геї (Землі), батько титанів, кіклопів і гекатонхейрів. У. ув’язнив своїх дітей у надрах землі. Це спричинило страждання матері-Геї. Наймолодший з титанів Кронос оскопив У. за допомогою серпа, який дала мати. З краплин крові, що впали на землю, виникли еринії та гіганти, а відрізаний дітородний орган упав у море, і з піни, яка утворилась на цьому місці, постала Афродіта (один із варіантів міфа про походження богині). У., сховавшись у небесній блакиті, зійшов зі сцени божественної історії. Уособлення неба як космогонічного явища, він був творчим началом, що наділило землю теплом і вологою, сприяло пробудженню творчих сил землі. У. протиставився Кроносові, який усьому дає зрілість, а також Зевсові, панування якого грунтується на справедливості й мудрості світового порядку. Цей міф знаходить чимало паралелей у космогонічних міфах різних народів про відділення землі від неба.
УРАНІЯ (гр. Urania) — 1) епітет Афродіти, як доньки Урана. Афродіта У. була уособленням фізичної сили природи і як богиня небесного начала мала також епітет Акрайя (Гірська). Під цим іменням її шанували на Кіпрі, в Кніді, Корінфі, Аргосі, на горі Фріку (в Сіцілії) та ін. Культ богині відзначався простотою. В Еліді була статуя роботи Фідія: богиня в образі жінки наступає однією ногою на черепаху (символ домовитості). Поряд з нею друга статуя, що належала Скопасові; вона зображувала богиню, яка сидить на цапові (цап був символом любострастя). У цій суперечливості відтворено властивості Афродіти У. як покровительки, з одного боку, чистого кохання й сімейного начала, з другого — хтивості й тілесних насолод (Афродіта Пандемос). Крім того, Афродіта У. вважалася богинею садів, квітів, весни, одним словом — живих рослинних сил і родючості; 2) муза астрономії, у мистецтві зображувалася з глобусом та вказівною паличкою.










ФАВН (лат. Faunus від favere — сприяти, бути прихильним) — син Піка й Помони (варіант: Коненти ); одне з найдавніших божеств у римській міфології; покровитель лісів, отар і пастухів. У давні часи римляни ототожнювали Ф. з грецьким Паном. Поет Горацій звертається до нього з такою молитвою: «Фавне, коханку полохливих німф, прошу тебе, прийди на мої поля і сонячні ниви й будь добрим до моєї молодої отари. Для тебе щороку забиваю молоденьке козеня і ставлю тобі повні келихи вина, для тебе старий жертовник оповивається клубами диму. А як настане твоє свято, худоба вільно гуляє на буйних пасовиськах, і все село виходить на луки, і вівці не бояться вовків. Дикий ліс осипає для тебе листя, а селянин на твою честь танцює і весело тупає в немилу землю». На честь Ф. у грудні справляли свято фавналії. Ф. приносили в жертву цапів, робили узливання молоком і вином. На честь божка як захисника отар від вовків (Ф. Луперк) 15 лютого влаштовували луперкалії. За міфами, Ф. мав дар провіщати людям їхню долю; той, хто бажав заглянути в майбутнє, повинен був заснути на шкірі принесеної в жертву вівці (інкубація). Звідси, можливо, епітет Ф. Інкуб. Сином Ф. й німфи Маріки був Латин.
ФАВНА (лат. Fauna) — богиня лісів і полів, жіноча іпостась Фавна, сестрою або дружиною якого її вважали. Образ Ф. зливався з образом Бона Деа.
ФАЕТОН (гр. Phaeihon) — 1) епітет Геліоса ; 2) син Геліоса й океаніди Клімени (варіант: мисливця. Кефала та богині світанку Еос). За переказом, Ф., бажаючи довести своє походження від Геліоса, попросив у нього дозволу правити один день сонячною колісницею. Геліос, який перед тим заприсягався виконати прохання Ф., мусив згодитися. Ф. не втримав безсмертних коней, збився з дороги й наблизився до землі, яка внаслідок цього мало не згоріла. Передбачаючи нещастя, Зевс ударом блискавки вбив нерозважливого сміливця, тіло якого впало в річку Ерідан. Сестри Ф з туги перетворилися на тополі, а їхні сльози на бурштин.
Поетичний міф про Ф. опрацювали Евріпід (трагедія «Ф.», від якої збереглися нечисленні уривки) та Овідій («Метаморфози»). Мотиви міфа відбито на давньогрецьких монетах, у вазописі, у творах Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Дж. Романо, Я. Тінторетто, П. П. Рубенса, Н. Пуссена, П. Пікассо, в музиці Д. Скарлатті та К. Сен-Санса.
ФАЕТУСА (гр. Phaethusa) — одна з Геліад.
ФАНТАС, Фантаз (гр. Phanlas) — син Гіпноса, що з’являвся людям уві сні у вигляді землі, води, дерев, каміння та інших неживих предметів.
ФАРМАКИ (гр. Pharmakoi) — люди, що їх символічно приносили в жертву. Ф. заквітчували гірляндами, били гілками і під звуки флейт виганяли з міста або кидали в море і негайно рятували. Цей обряд прийшов на зміну справжнім людським офіруванням, що відбувалися в давніші часи,
ФАТУМ (лат. Fatum — доля) — присуд долі; божество, частіше божества, подібні до грецьких мойр. Офіційного культу не мали.
ФАУСТУЛ (лат. Faustulus) — пастух, чоловік Акки Ларентії, що виховав Ромула й Рема.
ФЕАКИ (гр. Phaiakes) — в «Одіссеї» казкові мешканці острова Схерія (ототожнювався пізніше з Керкірою), до яких буря занесла Одіссея. Спочатку вони жили в Гіперії («Верхній країні»), недалеко від кіклопів, які їх витіснили. Тоді Ф. під проводом Посейдонового сина Навсітоя переселилися на Схерію. Коли Одіссей прибув до ф., царем у них був син Навсітоя Алкіной (батько Навсікаї, яка перша зустріла володаря Ітаки на березі й допомогла йому дістатися до міста). Багатий, веселий, обдарований усіма благами природи феакійський народ жив щасливим життям без чвар і турбот. Самі боги опікувалися ф. і часто з’являлися до них на бенкети. Заступництво Посейдона зробило ф. чудовими мореплавцями, їхні кораблі самі знаходили шлях у морі, не боячись бур і туманів. Життя ф. минає, як вічне свято. Вони люблять музику і всілякі ігри, вдягаються багато, оселі в них чудові, з м’якими ложами, на яких вони відпочивають після теплої купелі. Описаний в епосі політичний лад ф., їхні суспільні відносини та релігійні вірування відбивають, мабуть, уявлення греків про життя доісторичних іонян. Очолював цей народ цар, влада якого була обмежена радою 12 старійшин. Як іоняни, ф. вірували в Зевса, Посейдона, Афіну, Гермеса, Аполлона й інших богів. Їм були відомі також міфічні розповіді про богів та героїв. Цураючись чужоземців, вони все-таки дотримувалися правил гостинності (загальногрецька риса); як іоняни, ф. полюбляли бенкети, ігри, танці, гімнастичні змагання.
ФЕБ (гр. Phoibos) — один з епітетів Аполлона як божества світла.
ФЕБА (гр. Phoibe) — 1) титаніда, дочка Урана й Геї, дружина Кея, мати Лето й Астерїі; перед Аполлоном посідала дельфійський оракул. Згідно з версією римських поетів, Ф. була сестрою Аполлона; 2) дочка Левкіппа, дружина Полідевка й Кастора; 3) одна з Геліад; 4) дочка Леди й Тіндарея.
ФЕБРІЙ (лат. Februus) — одне з культових наймень Плутона.
ФЕБРІС (лат. Febris) — богиня, що запобігала малярійній гарячці. На честь Ф. було споруджено кілька храмів і вівтарів.
ФЕГЕЙ (гр. Phegeus) — 1) син Афея, брат Форонея, володар Фегеї в Аркадії; очистив Алкмеона від убивства матері, але згодом сам звелів ного вбити; 2) троянець, Дареїв син, що загинув від руки Діомеда ; 3) супутник Енея.
ФЕДРА (гр. Phaidre) — дочка крітського царя Міноса й Пасіфаї, друга дружина Тесея, мати Демофонта й Акаманта. За міфами, вона закохалася в Тесеєвого сина Іпполіта, що призвело до смерті їх обох.
ФЕЛІКІТАС, Феліца (лат. Felicitas) — богиня, що уособлювала успіх і щастя; іноді її ототожнювали з Фортуною.
ФЕМЕ (гр. Pheme — чутка, поголос) — за Гесіодом — богиня. В Афінах був вівтар Ф.
ФЕМІДА, Теміда, Теміс (гр. Themis) — дочка Урана й Геї, друга законна дружина Зевса, від якого народила ор і мойр, богиня права й законного порядку. Була порадницею Зевса і наглядала за тим, щоб ні люди, ні боги не порушували законів. Жертовники Ф. ставили в місцях, де відбувалися народні зібрання, щоб вона своєю присутністю вносила в наради дух добра й справедливості. Її називали рятівницею і покровителькою пригноблених, бо вона нарівні з Зевсом стежила, щоб не кривдили людей бідних і тих, які потребують допомоги. У багатьох грецьких містах їй будували храми, часто поблизу храмів Геї або Деметри. Зображували її суворою жінкою із зав’язаними очима (символ неупередженості), з рогом Амальтеї й терезами або мечем у руках.
У переносному значенні Ф. — закон, правосуддя. Жерці Ф. — слуги закону, судді, юристи (останній вислів часто вживається з іронічним забарвленням).
...сучасний західний автор перебуває у далеко ширшому трагічному просторі», аніж його попередники. У нього за плечима дві світові війни, він захлинається у повені безберегої соціальної демагогії «суспільства масового споживання», кожний його вчинок ретельно зважується далеко не безсторонніми фемідами цього суспільства. «Вітчизна», 1974, № 2, с. 163.
ФЕМОНА (гр. Phemone) — дочка Аполлона, перша жриця в Дельфах. Її вважали винахідницею гекзаметра.
ФЕНІКС (гр. Phoinix) — 1) брат (варіант: батько) Європи ; епонім фінікійців; 2) старий фессалієць, що навчав Ахіллеса красномовства та військової справи; коли Ахіллес під час Троянської втни посварився з Агамемноном, Ф. був серед ахейців, які вмовляли героя повернутися на поле бою; 3) чарівний птах, який, за уявленням стародавніх народів (фінікійців, єгиптян), через кожні 500 років прилітав з Аравії до Єгипту. Ф. живився бальзамом і смолою; коли відчував, що надходить смерть, будував гніздо з пахучих гілок на верхів’ї пальми, і там його спалювало сонце. Потім птах воскресав з попелу, відроджувався молодим. Образ Ф. застосовується і в символіці християнства, зокрема зустрічається в українському іконописі.
У переносному значенні — символ безсмертя, відродження.
...Полтава справляє нині свято українського слова. Сто літ минуло, як те занедбане й закинуте під сільську стріху