ПАТЕРИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ
за другою Касіянівською редакцією (1462 р.)

Патерик Києво-Печерський,
[який оповідає] про створення церкви, аби дізналися всі, що самого Господа промислом і волею, і його Пречистої Матері молитвою та бажанням сотворилася і завершена була боголіпна, небу подібна Велика Церква Богородична Печерська, [заснована] архимандритом усієї руської землі 1, якого є Лавра, святого і великого отця нашого Феодосія 2.

Благослови, отче

Слово 1.

Був у землі варязькій князь Африкан, брат Якуна Сліпого, який загубив, тікаючи, золоте корзно, б'ючись із військом [своїм] на боці Ярослава з лютим Мстиславом 3. І в цього Африкана було два сини: Фріанд і Шимон 4. По смерті ж батька їхнього вигнав Якун обох братів із землі їхньої. Прийшов Шимон до благовірного князя нашого Ярослава, котрий, його прийнявши, в честі тримав і дав його синові своєму Всеволоду, аби був старшим у нього; отримав же [той] велику владу від Всеволода. Причина ж такої любові його до святого того місця була така. За благовірного і великого князя Ізяслава в Києві половці прийшли на руську землю літа 6576 (1168). І пішли троє Ярославичів назустріч їм: Ізяслав, Святослав і Всеволод, [котрий] мав при собі і цього Шимона. Коли прийшли вони [перед тим] до великого і святого Антонія [Печерського] задля молитви та благословіння - старець відкрив неложні свої вуста і ясно провістив їхню майбутню погибель. Сий же варяг, упавши до ніг старця, молив, аби вберегтися йому від такої біди. Блаженний же каже йому: "О, чадо! Безліч помруть від гостроти меча, і втікаючи від ворогів ваших, ви принижені та зранені будете й у воді потопитеся. Ти ж, врятувавшись, тут маєш, зрештою, похований бути - у церкві, яка має бути збудована".
Коли ж були вони на Альті, зійшлися обидва війська і, гнівом Божим, переможені були християни й тікали вони. Розігнані були і воєводи з безліччю воїнів. Коли ж зійшлися, тут же і Шимон лежав поранений серед них. Поглянув угору, на небо, і побачив церкву превелику, яку вперше бачив на морі, і згадав [тут] мову Спасову і каже: "Господи, вибави мене від гіркої сеї смерті молитвами Пречистої Твоєї Матері і преподобних отців Антонія та Феодосія!" І тут негайно якась сила взяла його з-помІж мертвих, і негайно зцілився від ран, і всіх своїх знайшов цілими та здоровими 5.
Повернувшись назад, прийшов до блаженного Антонія, і оповів йому річ дивовижну, так кажучи: «Батько мій Африкан зробив хреста і на ньому зобразив Богомужню подобу Христову, розписану фарбою, новозображену, якій латини поклоняються. [Розп'яття було] величиною близько 10 ліктів. І, його вшановуючи, батько мій одягнув на стегна його золотий пояс вагою 50 гривень та вінець золотий на голову його 6. Коли ж вигнав мене Якун, дядько мій, із землі моєї, я зняв пояс із Ісуса і вінець із голови Його і почув голос від образа, що звертався до мене і казав мені: "Ніколи не одягай цього на себе, чоловіче, а віднеси на вготоване місце, де будуватиметься церква [в ім'я] Матері Моєї преподобним Феодосієм, і йому в руки віддай, хай висить над Жертовником Моїм!" Я ж од страху впав, оціпенівши, немов мертвий, а вставши, швидко зійшов на корабель. Коли ж пливли ми, розігралась велика буря, аж усі ми вже не гадали вижити, і почав [я] кричати: "Господи, прости мене! Бо через той пояс, якого взяв од Твого образу, загибаю нині!" І побачив церкву в небі, і думав, що то за церква. І був нам з висоти голос, який мовив: "Має вона сотворитися преподобним в ім'я Божої Матері, і в ній ти будеш похований". І, як бачив, зміряв її тим золотим поясом. І розміром та висотою вона - 20 завширшки, 30 завдовжки, а 30 у висоту. Стіни ж з верхом - 50. Ми усі прославили Бога і втішилися радістю великою, звільнившись од гіркої смерті. Таж і донині не відав, де мас бути створена церква, показана мені: на морі й на Альті, коли був при смерті, доки не почув із твоїх чесних вуст, що тут мені похованому бути, в церкві, яка має бути збудована». І, вийнявши, дав пояс золотий, кажучи: "Ось міра і початок. Цей же вінець та буде повішений над Святою Трапезою".
Старець же, похваливши Бога за те, сказав варягові: «Чадо, від сьогодні не наречеться ім'я твоє "Шимон", але "Симон" буде ім'я твоє». Покликавши блаженного Феодосія, Антоній каже: "Симоне! Оцей хоче воздвигнути таку церкву". І дав йому пояс та вінець.
І звідтоді [Шимон] велику любов мав до святого Феодосія, даруючи йому майно численне на розбудову монастиреві.
Одного разу цей Симон прийшов до блаженного і, по звичайній бесіді, каже святому: "Отче, прошу в тебе одного дарунку!" Феодосій же каже до нього: "О, чадо, чого просить твоя велич од нашого смирення?" Симон же каже: "Величного, і вище сил моїх хочу я від тебе дарунку". Феодосій же каже: "Знаєш, чадо, убозство наше, що іноді й хліба не маємо на денний харч. Іншого ж не відаю, що й маю". Симон же говорить: «Коли захочеш, подаси мені. Можеш бо, за даною тобі від Господа, Який назнаменував тебе преподобним, благодаттю. Коли бо знімав вінець із голови Ісусової, Той мені сказав: "Неси на вготоване місце, і віддай до рук преподобному, який будує церкву Матері Моєї". І ось тому прошу тебе, аби дав мені слово, що благословить мене душа твоя, як за життя, так і по смерті твоїй та моїй». І відповів святий: "О, Симоне! Вище сили прохання [твоє]. Та, якщо побачиш: відійшов я од світу цього, і, по моєму відшесті, цю церкву в порядку, і уставлене здійснюється в ній - зрозумієш, що маю дерзновення до Бога; нині ж не знаю, чи прийнята буде моя молитва". Симон же каже: "Од Господа засвідчено мені [те], сам бо з пречистих вуст Святого Образу чув про тебе; і тому молю тебе: помолися за мене, грішного, та за сина мого Георгія, і [аж] за останніх роду мого, як і за своїх чорноризців". Святий же обіцяв: "Не за цих лише молюся, але за [всіх], хто любить місце це святе заради мене". Тоді Симон поклонився до землі й каже: "Не піду, отче, від тебе, доки письмово [про те] не звістиш мене". Змушений його любов'ю, преподобний пише так, промовляючи молитву: "Бо ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа...", що і донині таку молитву вкладають померлому в руку 7, і звідтоді повелося такий запис вкладати [до рук] померлим, перше бо ніхто не робив таких речей на Русі.
Пише ж [Феодосій] і сіє в молитві: "Пом'яни мене, Господи, коли прийдеш у Царствіє це і воздаватимеш кожному за діла його. Тоді, Владико, і раба Свого Симона та Георгія сподоби одесну Тебе стати в Славі Твоїй і чути благий Твій Глас: "Прийдіть, благословенні Отця Мого, наслідуйте вготоване вам від початку світу".
І мовить Симон: "Кажи, до того ж, отче, аби відпустилися гріхи батькам І ближнім моїм". Феодосій же звів руки свої і каже: "Та благословить тебе Господь від Сиону, і узрите блага Єрусалиму в усі дні життя вашого, і до останніх роду вашого" 8.
Симон же прийняв молитву і благословення од святого, ніби якісь перла безцінні в дарунок.
Бувши спершу варягом 9, нині ж, Благодаттю Христовою - християнином [став], навчений святим отцем нашим Феодосіем, облишив латинську буєсть і істинно увірував у Господа нашого
Ісуса Христа з усім домом своїм, [який налічував] близько 3000 душ, і з ієреями своїми, задля чудес святих Антонія і Феодосія.
І сий Симон перший похований був у тій церкві. Відтоді син його Георгій велику любов мав до того святого місця. І був посланий Володимиром Мономахом до суздальської землі сей Георгій. Дав же йому [князь] на руки і сина свого Георгія 10. По багатьох літах сів Георгій Володимирович у Києві, тисяцькому ж своєму Георгієві, як батькові, передавши область Суздальську 11.




Примітки
1.... [заснована] архимандритом усієї руської землі. .. Під час "звірки" тексту Києво-Печерського патерика у XVIII ст. даний фрагмент, який, щоправда, у друкованому Патерику перетворено на епітет Лаври "архимандрія всієї Руської землі" \146, с, 104\, викинуто з тексту з таким поясненням: "Не одна Печерская, но и многие архимандрии во всей Российской земли обретаются: обаче Печерская Лавра за первую почитается" \1, с. 129\.
2. Оскільки у вступі ми вже не раз торкалися питання джерельної бази "Сказання", тут лише стисло зазначимо, що твір написаний, переважно, на основі житія прп. Антонія Печерського та "Літописця старого Ростовського", причому розмежувати в тексті, інформацію, запозичену з цих творів, не завжди просто (про це див.: 1, с. 183-184). А тепер повернімося до головного "персонажа" твору - Великої Церкви Печерської. Насамперед, вважаємо за потрібне звернутися до питання, фактично не висвітленого прп. Симоном - зовнішнього вигляду церкви, яка в давньоруський час була зовсім не схожа на той величезний храм, що стояв у Києво-Печерській лаврі до 1941 р., і який було відбудовано 2000 року.. Згідно з "Синопсисом" "...ця ж Небу подібна церква, як невимовним промислом Божим заснувалася, так і звершилася, і щонайкращим благоліпством ззовні і зсередини прикрашена була: вся бо від золота [куполів - ? - І. Ж.] мусією, тобто каменями позолоченими, узорами і різними кольорами дивовижно була розцяцькована та іконами прекрасно розписана. Підлога церковна також вся різноколірним камінням і всілякими узорами була викладена. Куполи ж позолочені були, а хрест, поставлений на верху церкви, був великої ваги, із самого золота зроблений" \182, с. 82-83\. Архітектурні та археологічні дослідження останнього століття дозволили значно доповнити ці скупі відомості. І тепер ми знаємо, що Велика Церква в XI ст. була типовим давньоруським шестистовпним хрестовокупольним храмом з одним куполом. Склепіння центрального нефа, трансепта були піднесені відносно склепінь бокових нефів. У західній частині храму містився притвор чи нартекс, над яким розташовувалися хори. Вхід на хори поміщався ззовні собору, біля його