ПАТЕРИК КИЄВО-ПЕЧЕРСЬКИЙ
за другою Касіянівською редакцією (1462 р.)

Серпня 14.
Слово Нестора, мниха монастиря Печерського про перенесення мощей святого преподобного отця нашого Феодосія Печерського 1
[Слово] 9

"З похвалами [святкують] пам'яті преподобних", - каже премудрий Соломон 2, Звичай бо є в божественні свята урочисті духовно радіти богоіменитим людям, за сказаним премудрим Соломоном: "Праведник, якщо і помре - живий буде, і душа праведних в руці Божій". Прославляє бо Господь тих, хто славить Його, як же І цього воістину блаженного доблесного мужа, високого житісм, дивовижного в добродійствах, великого в чутворіннях, блаженного Феодосія, благоволив Бог явити, угодника свого, що і воістину сотворив Бог через 18 літ по преставленні преподобного.
Року 6599 (1091) зібралося безліч іноків пречистої Печерської лаври разом із наставником їхнім ігуменом - єдиновірну раду сотворили, аби перенести мощі преподобного Феодосія. Тому належить виголошувати нам: "Воістину блаженні єсте, отці! Добра рада ваша! О, богообраний лику! О, постничий великий соборе! О, пречесний полче! О, благе зібрання, що Бога Отця пісенне пророцтво збулося на вас, сказане: "Це так добре і так красно, коли бути братії разом". Воістину, добра рада ваша, отці велемовні, труби слів нарад ваших: істинного свого пастиря бажаючи [поряд мати], аби не було тут промовлено: "Втрачено батька й учителя". І всі, як єдиними вустами, сказали: "Візьмемо чесні мощі любимого отця нашого Феодосія! Не добре бо [ні] нам не мати пастиря, ні пастирю не належить од Бога доручених овець лишати, аби дикий звір, прийшовши, не розігнав стадо Христових словесних овець. Але хай прийде пастир до своєї кошари і духовною цевницею божественно возтрубить, аби пастирський голос одігнав звіра мисленого напад. І хранителя життя нашого й янголи-хранителі призовуть." І всі одноголосно один до одного казали: "Добре нам, братіє, завжди перед очима нашими раку отця нашого Феодосія мати, і належне поклоніння завжди йому приносити, як істинному батькові і навчителю. Не добре бо є преподобному отцю нашому Феодосію перебувати поза монастирем і церквою своєю, оскільки заснував її і чорноризців зібрав". І, порадившись, негайно повеліли влаштувати місце на покладення мощам святого, і раку кам'яну поставили" 3.
Приспіло бо свято пречесне Успіння Святої Владичиці Богородиці, і за три дні до свята Божої Матері повелів ігумен [Іоан] 4 до печери іти, аби назнаменувати, де знаходяться мощі святого отця нашого Феодосія. За благим зволенням [святого] я, грішний Нестор, сподобився був бути першим самовидцем святих його мощей, за повелінням ігуменовим. А тому правдиво вам оповім [про те], не від інших бо чув, але сам був цього зачинатель. Прийшов бо ігумен і каже мені: "Ходімо, чадо, в печеру до преподобного отця нашого Феодосія". І прийшли до печери, [і] ніхто про те не знав. Роздивившись же, куди розкопувати, визначивши місце, де копати, поза входом 5. Тоді каже до мене ігумен: "Не кажи [про це] нікому з братії. Тільки візьми [з собою] кого хочеш, аби тобі поміг. І, крім нього, та не дізнається жоден із братії, доки мощі святого не винесемо з печери".
Я ж приготував цього дня рогаліє 6, яким копати. І пізнього вечора у вівторок взяв із собою двох братів 7, чудових у добродійствах, з-поміж інших же [про те] не знав ніхто. І як прийшли до печери, псалми і молитви відспівавши з поклонами, взялися до діла. Почав копати і, потрудившись немало, дав [рогаліє] другому братові. І копали до півночі, і не могли знайти мощі святого. Почали вельми журитися, і плакати, подумавши, що святий не волить себе явити. Проте, в цей час інше спало мені на думку - що не в той бік копаємо. Я ж взяв рогаліє [і] почав старанно копати. Мних, який був зі мною, стояв перед печерою і, коли почув било -церковне до заутрені, - гукнув мені: "Брате [Несторе]! Вдарили в церковне било!" Я ж [у той час] прокопав над мощами святого. І [як] той сказав мені про ударення в било, я до нього відповів: "Прокопав, брате!".
Коли ж прокопав над мощами святого - негайно охопив мене сильний жах, і почав звати: "Задля преподобного Феодосія, Господи, помилуй мене!"
В цей час сиділи без сну два мнихи в монастирі: чекали, доки ігумен, втаївшись із кимось, перенесе мощі преподобного таємно. І дивилися пильно на печеру. Коли ж ударили в церковне било до заутрені, побачили три стовпи, немов дуги світлі, що, постоявши, перейшли на верх церкви Пречистої [Богородиці], де покладений був преподобний Феодосій.
І це бачили всі монахи, які до заутрені йшли, також і багато благочесних у місті. Було бо їм перед тим сповіщено про перенесення мощей святого. І кажуть: "Це переносять чесні мощі преподобного Феодосія із печери".
Ранком, на світанку, рознеслась про те чутка всім містом, і безліч людей прийшли зі свічами і фіміамом.
Досточудесний же іменитий Стефан, про якого вище сказано в житії блаженного, [і] який був по ньому ігуменом, [а] потім, після того, як пішов із монастиря, побудував на Клові свій монастир, і по тому, Благословінням Божим, був єпископом города Володимира, і в той час був у своєму монастирі, - бачив уночі через поле зорю велику над печерою; подумавши, [що] переносять мощі святого Феодосія, було бо йому [про те] звіщено напередодні, пожалів дуже, що без нього переносять мощі святого, [і], сівши на коня, швидко поскакав до печери, взявши з собою Климента, якого поставив ігуменом на своє місце. І, їдучи, бачили зорю велику. Проте, наблизилися до печери - і не побачили нічого, і зрозуміли, що янгольське світло то було. І коли прийшли до дверей печери, ми сиділи біля мощей святого. Я ж коли прокопав - послав до Ігумена, кажучи: "Прийди, отче, аби винесли мощі преподобного". І прийшов ігумен із двома братами.
І коли розкопали сильніше і заглянули - побачили його мощі, що лежали [там] святоліпно, але суглоби його цілі були й нетлінні, волосся ж на голові присохло було до голови його, обличчя ж преподобного - світле, очі закриті і вуста доброглаголиві стулено. І, поклавши на ноші святі та чесні його мощі, винесли з печери.
Наступного дня, [за] зволенням Божим, зібралися єпископи всі докупи і прийшли до печери. І імена їхні такі: Єфрем Переяславський, Стефан Володимирський, Іоан Чернігівський, Марин Юріївський, Антоній Пороський 8 і ігумени усіх монастирів із безліччю чорноризців прийшли, і люди благовірні. І взяли пречесні мощі святого Феодосія з печери, з безліччю свічок та фіміамом, як про те вище сказано. Вийшов із міста народ назустріч святому, свічі в руках тримаючи. І перенесли його до Богозданної та пречистої церкви. І зраділа навіть пречиста церква [Печерська], отримавши [назад] свого служителя. І світло свічок у церкві було яскравіше од сонячного. Доторкалися [до святині] святителі, цілуючи мощі святого, припадали єреї, з любов'ю цілуючи. Приходили з народом іноки, котрі доторкалися до шматочків одягу святого, пісні духовні до Бога зводячи, вдячні хвали святому приносячи. І так покладений був у своїй церкві Божої Матері на правому боці, місяця серпня в 14 день, в четвер, о першій годині дня. І святкували світло того дня.
Літа 6616 (1108) 9 Феоктист - ігумен [Печерський] 10 став наставляти благовірного великого князя Святополка з молінням, аби поминали ім'я святого і преподобного отця нашого Феодосія, ігумена Печерського, в Синодику. Бог [бо] так зводив. Святополк же, знаючи про житіє його, зрадівши, обіцяв [так] зробити. І почав Святополк оповідати всім [про] житіє преподобного Феодосія.
Що і сотворив митрополит - повелів вписати [святого] до Синодика. Митрополит же повелів [також] усім єпископам вписати ім'я святого Феодосія до Синодика. Всі ж єпископи з радістю вписали ім'я святого преподобного отця нашого Феодосія і поминають його на всіх соборах і донині.
Не обійду мовчанням, а трохи розповім дещо [про те], як збулося пророцтво святого отця нашого Феодосія. Ще бо як був у житті цьому великий Феодосій, - ігуменство тримав і управляв Богом дорученим йому стадом - не тільки одними чорноризцями, але й мирськими опікувався - душами їхніми, так, аби спаслися. Особливо ж про синів своїх духовних [піклувався], втішаючи й навчаючи тих, хто приходив до нього, іноді ж і до будинків їхніх приходячи і благословіння їм подаючи.
Був же один благочестивий вельможа, духовний син святого, на ім'я Янь. Якось прийшов той [святий] додому до Яня і до дружини його Марії. Обоє благочестиві були, в цноті жили, за божественним Павлом, шлюб у честі зберігаючи. Тому й любив їх блаженний Феодосій, оскільки жили в Заповідях Господніх і в любові між собою перебували. І, прийшовши до них, навчав їх про милостиню до убогих і про Царство Небесне, яке приймуть праведні, а грішні - муку, і про смертний час. Ще він
оповідав і про інші численні божественні писання, доки не дійшла до того мова, що сказав їм про покладення їхніх тіл до гроба. Благочестива ж жона Янева, вислухавши мову преподобного, мовить до нього: "Отче чесний Феодосію, хто знає, де моє тіло покладене буде?" Богодухновенний же Феодосій, пророчого дару виповнений, каже їй: "Воістину кажу тобі: де тіло моє покладене буде, там і ти в майбутньому опочинеш". Що І збулося через 18 років по преставленні святого. Преподобний бо Феодосій преставився за 18 років до перенесення тіла його; коли ж перенесли мощі святого, того року й місяця преставилася Янева, на ім'я Марія, місяця серпня в 16 день. І чорноризці, прийшовши, відспівали звичайні піснопіння і, принісши [усопшу], поклали її в церкві Святої Богородиці Печерської, праворуч, навпроти гроба Феодосієвого. І преподобний покладений був 14 серпня, а ця - 16-го.
Бачите досточудесного того мужа: збулося проречення преподобного Феодосія, доблесного пастиря, який пас словесні вівці нелицемірно, зі смиренням і розумом оберігаючи їх і наглядаючи за ними, і молячись за доручене йому стадо і за всіх православних х