Зміст
• 1 Образотворче мистецтво
• 2 Архітектура
• 3 Музика
• 4 Театр
• 5 Кіно
• 6 Література
• 7 Джерела

Образотворче мистецтво
Образотворче мистецтво сучасної Бельгії своїм корінням зв'язане з фламандським мистецтвом (17 ст.), якому передувало мистецтво Нідерландів (15—16 ст.). У фламандському мистецтві пишність бароко поєднувалась з реалістичними устремліннями (П. Рубенс, А. Ван-Дейк, Ф. Снайдерс, Я. Йордане, Д. Тенірс, А. Брауер та ін.). У 18 ст. воно втрачає свою самобутність і зазнає французького впливу. Нове піднесення в мистецтві Бельгії починається з 30-х рр. 19 ст. (Ф.-Ж. Навез, Г. Вапперс, Л. Галле, X. Лейс, Г. Гефс). В середині 19 ст. в мистецтві Бельгії розвивається побутовий жанр (Ж. Маду, А. Верве, Г. Бракелер та ін.). В картині Ш. Ерманса «На світанку» (1875) вперше зазвучала соціальна тема. В творах Ш. де-Гру відтворено життя бельгійського пролетаріату. У 80-х рр. в мистецтві Бельгії виступає видатний реаліст К. Менье. Відомі його картини, присвячені шахтарям. Найяскравіше виявився його могутній талант в скульптурі («Молотобоєць», «Пудлінгувальник», «Голова вантажника. Антверпен», рельєфи для «Пам'ятника Праці»). Сповнені любові до трудового народу твори Я. Смітса, К. Пейзера, П. Полюса, Ж. де-Брьойкера. Відомим художником сучасності є Ф. Мазерель, живописні й графічні твори якого пройняті гуманізмом і ненавистю до війни. В мистецтві Бельгії 20 ст. набули розвитку різні формалістичні напрями.
Архітектура
Архітектура Бельгії бере початок у нідерландському мистецтві. Найранішими пам'ятниками архітектури Бельгі є готичні собори в Брюсселі (12—15 ст.), Антверпені (1352—1518), Брюгге (1239—97). Архітектура Відродження представлена багатьма житловими й адміністративними спорудами, зокрема ратушею в Антверпені (1561—65, арх. К. Флоріса). В кінці 16 століття створюється так звана фламандська школа, що існувала до кінця 18 ст. Своєрідна архітектура Бельгії того періоду поєднала в собі пластику бароко і прийоми готики (будинок гільдій в Брюсселі, архітектор Г. де-Брьойна, будинок-музей П. Рубенса в Антверпені, церковні будівлі архітекторів В. Кубергера, Ж. Франкара, П. Хейєнса, В. Хесіуса і Л. Фрайхербе). В 19 ст. в архітектурі Бельгі запанувала еклектика (арх. Л. Сейс, Ж. Поларт і А. Бала), а згодом її заступив модерн (арх. X. Ван де Вельде, В. Орта). В 20 ст. значно поширилась архітектура конструктивізму (селище «Сіте Модерн» біля Брюсселя, 1927, арх. В. Буржуа, та «Хмарочос» в Аптверпені, 1931, арх. Р. Ван-Хунакер).
Музика
Музика Бельгії в епоху Відродження відіграла велику роль у формуванні європейської (т. з. нідерландської) школи поліфонічного мистецтва (15—16 ст.), але з 17 століття вона втратила своє провідне значення. В 19 ст. в музиці Бельгі виникли два творчі напрями — фламандський (так званий антверпенський) та валлонський. Велику славу здобула бельгійська школа інструменталістів-виконавців (Ш. Беріо, А. В'єтан, Е. їзаї, Ф. Серве). Серед відомих сучас. музикантів: композитори Ж. Абсіль, Л. Дюбуа, А. Дюпон, Ф. Кіне, А. Сурі, М. Поот, Р. Шеврьой; скрипалі К. Ван-Несте, А. Грюмйо; диригенти Д. Дефо, Ф. Андре; музикознавець Ш. Ван ден Борен та ін. Світову популярність мають міжнародні муз. конкурси піаністів і скрипалів, які проводяться раз на 3 роки.
Театр
Професіональний бельгійський театр існує з 1830. Великий вплив на розвиток бельгійського театру 19 століття мали драматурги Ван-Лерберг, Метерлінк, Роденбах, Кроммелінк. У 20—30-х рр. 20 століття в репертуарі театрів значне місце зайняли п'єси драматургів-декадентів, постановки стилізованих містерій. В ці ж роки розвинулася діяльність бельгійський робітничий театр, колективів, які ставили твори бельгійських і радянських драматургів. В роки німецькоїокупації театральне життя Бельгії занепало. Тепер серед драматичних театрів Брюсселя виділяються: королівський театр «Дю Парк», Бельгійський національний театр, театри «Де Галері», «Компані дю Рідо» та інші.
Кіно
Бельгія не має розвиненої національної кінематографії, демонструються переважно іноземні кінокартини. Але документальні й науково-популярні фільми відзначаються художньою досконалістю. Серед них: «Золотий вік» — режисер П. Хазарт, «Рубенс» — режисер А. Сторк.
Література
Бельгія має тисячолітню історію літератури. До утворення незалежної держави (1830) розвивалася бельгійська література трьома мовами: валлонською, фламандською і французькою.
Література валлонською мовою (діалект французької мови) бере свій початок у 9 ст. Між 13—16 ст. вона пережила період розквіту; з 17 ст. занепала, лише деякі народ, поети 18 — 19 ст. зберігали традиції валлон, літератури (Сімонон, Фьоріц, Де Стріль та ін.). Після 1830 почався рух за відродження валлон, літератури. Відомі діячі цього руху в 19—20 ст.: Байо, Дорі, Енен, Сімон та' ін. Але література французькою мовою витіснила валлон. літературу і стала в Бельгії панівною. Вона висунула ряд письменників із світовим ім'ям (Де-Костер, Верхарн, Метерлінк).
В 1-й пол. 19 ст. в бельгійській літературі основним напрямом був романтизм (найвидатніші представники: Вестенрод, Потвен, Ван-Гассельт та ін.), який поступився у 2-й пол. реалізмові (найбільший майстер Де Костер). Велику роль у розвитку нової бельгійської літератури відіграло літературне об'єднання 80—90-х рр. «Молода Бельгія», до якого входили письменники різних ідейно-естетичних поглядів Пікар, Лемоньє, Екаут, Верхарн виступали за соціальне реалістичне мистецтво. Жількен, Жіро, Северен та ін. додержувалися теорії «мистецтво для мистецтва». В кінці 19 і на початку 20 ст. поширилося декадентство; найвідоміші його представники: символісти Метерлінк, Роденбах, імпресіоніст Мобель та інші. Сучасний прогрес, література, що зберігає свої кращі національні традиції, бореться за мир і суспільний прогрес. Найвизначніші прогресивні письменники: Ф. Ел-ленс, Р. Лір, Ш. Парон та ін.
Фламандська (пд. -нідерландська) література зародилася в 11 ст., з 13 по 16 ст. переживала період розквіту, в 17—18 ст. — глибокий застій. Відродження її почалося після 1830, в тісному зв'язку з т. з. Фламандським рухом. В літературі цих років панував романтизм (найвидатніші представники — Ф. Віллемс, К. Ледеганк, П. Ван-Дейсе, Г. Консіанс). В серед. 19 ст. з'явилася група письменииків-реалістів: Д. Слееке (1808—1901), Е. Зеттернам (1826—55), талановитий поет Г. Гезелле (1830—99). В 90-х рр. навколо журн. «Ван Ню єн Стрекс» («Злоба дня», засн. 1893) об'єдналася група письменників, що ставила таку ж мету, як «Молода Бельгія». Вермейлен, Бейссе, Стревельс та ін. ввели у фламанд. літературу соціальну тематику. Г. Вермеєрс (1877—1924), Я. Ван-Нейлен (и. 1884), Р. де-Клерк (1877—1932) показали робітника і його працю.
Після Першої світової війни в поезії визначився як експресіоніст П. Ван-Остайєн (1896— 1928); в окремих творах він наближався до творчих принципів Маяковського. Його наслідували А. Мессе, Мунс, Вербрьохен, Хейсен, Брьонклер. З'явилися нові прозаїки-реалісти: В. Елсхот (н. 1882), М. Рулантс, Г. Валсхап (н. 1898), Л. де-Зіленс (1901—44), Ф. Тіммерманс (1886—1947), Е. Клаас (н. 1885) та іп.
У фламандській літературі поширилось і декадентство.
Найвідоміші письменники: романіст і драматург Тейрлінк (*1879), поет-символіст Ван де Вустейн (1875—†1929). Сучасній прогресивній літературі властивий реалізм; серед молодих письменників слід виділити М. Браата (*1925), поборника соціалістич. реалізму.
Джерела
• Українська радянська енциклопедія

kultura_belg.rar [10.96 Kb] (завантажень: 2)

Сайт історія Володимир-Волинський

Джерело